Порівняльне тестування SSD-накопичувачів. Цього разу — PCIe NVMe об’ємом 1 Тбайт.
Зазначу, що цей список не «верхівка» продажів: насправді вийшло так, що довелося відбирати. Зокрема, лідерами на даний момент є Samsung 970 EVO Plus і Samsung 970 EVO. Як ми прекрасно розуміємо, 970 EVO Plus є поліпшеною модифікацією 970 EVO, популярність другого вкрай тимчасова через те, що він уже просто не випускається. ADATA XPG SX8200 Pro виключив через те, що він є повною копією ADATA XPG Gammix S11 Pro.
Частина зусиль були марні: один накопичувач, що опинився в результаті таких перестановок, благополучно вийшов з ладу на перших же тестах. Назву його залишу за кадром, щоб не робити антирекламу — тут просто не пощастило (таке за мою вже майже десятирічну практику написання оглядів SSD відбувається не вперше). Оперативно організувати заміну не було можливості, тому їх залишилося дев’ять (с) :
Упаковка і комплектація
Варіантів пакування три: картонна коробка з формою із пластику всередині, картонна коробка з картонною формою всередині (Intel 660p) і картонна підкладка з пластиковою формою під накопичувач (Kingston A2000). Додатково до деяких накопичувачів додаються невеликі інформаційні буклетики.
Усі накопичувачі виконані у форм-факторі M.2 (NGFF) типорозміру 2280, оснащені інтерфейсом PCI-Express 3.0 x4 і працюють за протоколом NVMe.
Зверніть увагу на дрібний текст на етикетці ADATA Gammix S11 Pro:
Видає спорідненість із SX8200 Pro. Один і той самий SSD, що потрапляє в роздріб під двома найменуваннями в різному оформленні.
На Silicon Power P34A80 встановлений світлодіод зеленого кольору, що грає роль індикатора активності. Він розташований під етикеткою, світиться досить яскраво.
Три накопичувачі несуть на собі певні ознаки спроб виробників вплинути на температурний режим. В обох накопичувачів ADATA встановлені металеві (алюмінієвий сплав?) пластини, але вони формовані, а не фрезеровані. Як підсумок — вельми обмежений контакт із поверхнею мікросхем.
Накопичувач я не розбирав (товарний стан не повернути), але у мене в запасах є фото, який це має вигляд (Gammix S11 був у мене на тестуванні для іншого сайту кілька років тому):
На Samsung 970 EVO Plus з тильного боку плати зафіксована тонка мідна пластина:
З огляду на те, що розміщена вона з тильного боку плати накопичувача — це не тепловідвід, а скоріше теплорозподільна пластина для рівномірнішого прогрівання.
Апаратні платформи
Діагностичні звіти за тими накопичувачами, які підтримуються додатком Flash Identificator Вадима Очкіна (vlo):
Intel 660p і Kingston A2000 — контролер один і той самий, відмінності не тільки в NAND, а й у DRAM: Intel у своєму накопичувачі встановлює лише 512 Мбайт буферної пам’яті (Intel 660p позиціонується як бюджетне рішення), тоді як Kingston не поскупилася і пішла за класичним «1 Мб DRAM на 1 Гб NAND» і встановила 1 Гб. Накопичувач Kingston буде апріорі швидшим уже за рахунок цього.
Silicon Power поміняла контролер у своєму P34A80: тепер це Silicon Motion SM2262EN замість Phison E12 в оглядах однорічної давності.
ADATA XPG Gammix S11 Pro: замість SM2262EN тепер ADATA стала застосовувати уповільнений SM2262G. І «оновлений» Gammix S11 Pro теж став траплятися в наших магазинах. Причому, схоже, слідом «оновлення» відбулося ще раз, і нова коробка як вказівка швидкостей читання/запису замість «2100» і «1500» знову несе на собі «3500» і «3000». Не стану наводити посилання на конкретні магазини зі зрозумілих причин, за певної наполегливості відгуки та міні-огляди знаходяться за лічені хвилини. Позначення версії в правому нижньому кутку коробки теж не дає гарантії. Мені на огляд приїхав «ver 7.3».
Проте, SM2262EN, пам’ять Samsung і швидкості, близькі до заявлених.
Зведемо все воєдино:
Зверніть увагу, що номінально всі накопичувачі позначені як «1 TB», але водночас насправді в одних доступний користувацький об’єм «1024 GB», а в інших — «1000 GB» (пам’ятаємо, про різницю «обліку», тому ОС MS Windows, наприклад, показують 931/953 Гбайт). І цей момент не позначений явним чином навіть на сайтах компаній. Його можна вловити лише за непрямою ознакою — за обсягами менш ємних модифікацій: «256» і «512» в одних проти «250» і «500» в інших. Конкретно в каталозі DNS позначення йде в гігабайтах і, треба віддати належне сумлінності менеджерів, цей нюанс позначений чітко.
Виділяються три накопичувачі. Intel — відверто «блідий» на тлі інших, гарантійний ресурс у 200 Тбайт. Утім, логіка є: це бюджетне рішення в асортименті компанії (те, що застосовується QLC, найімовірніше, тут другорядне). Зате Gigabyte і Silicon Power заявляють цілих 1600 і 1665 Тбайт.
огляд актуальний лише деякий час після публікації, поки хтось із компаній, що випускають протестовані тут SSD, не вирішить «проапгрейдити начинку».
У випадку з ADATA, судячи з усього, прямо зараз продаються паралельно відразу три версії на трьох модифікаціях контролера SMI.
Тестовий стенд
- Процесор: Intel Core i5-8600K, розігнаний до 5200 МГц («скальпування» із заміною термоінтерфейсу на ЖМ);
- Оперативна пам’ять: Corsair Vengeance LPX DDR4-3600 18-19-19-39 з розгоном до 3866 МГц з таймінгами 16-16-16-38;
- Материнська плата: ASRock Z370 Extreme 4;
- Система охолодження процесора: Thermaltake Water 3.0 Ultimate;
- Системний накопичувач: PCIe NVMe SSD Silicon Motion SM2262G об’ємом 480 Гбайт (інженерний зразок);
- Блок живлення: Corsair HX750W;
- Операційна система: Windows 10 x64 «Домашня» версія 20H2 (10.0.19042.630);
- Тестований накопичувач встановлюється за допомогою адаптера в слот PCI-Express від процесора і забезпечується спрямованим обдувом.
Як програмне забезпечення використовується комплект з Iometer, dd і fio, задіяні в рамках самописних сценаріїв, а також AIDA64. «Зоопарк» з різних тестів обумовлений історією народження всього цього (передбачається надалі дещо скоротити різноманітність). Їхні звіти розбирають у таблиці Excel за допомогою самописних макросів і будують графіки і таблиці. Тести на копіювання, архівацію та мікшування — це реальна робота з реальними файлами (фото, відео, документи MS Word), а не штучні «траси»-імітації з якого-небудь пакета типу PCMark8 або PCMark10. Хоча одна діаграма загальних результатів PCMark8 все-таки буде.
Тестування
Трохи про SLC-режим
Розвиток галузі NAND йде шляхом збільшення щільності зберігання даних — зростає ємність кристалів. Досить нескладно зрозуміти, що використовувана для набору одного і того ж об’єму необхідна кількість кристалів у масиві з часом буде лише зменшуватися. Але ж швидкість читання і запису у NAND зростають не пропорційно.
З проблемою невисокої швидкості запису розробники зіткнулися давно і придумали SLC-режим (згадуємо, наприклад, OCZ Vertex 4). Популярності він спочатку не мав, але в міру переходу на більш ємні мікросхеми, SLC-режим де-факто став стандартом. У нинішні часи накопичувач на 256 Гбайт можна побудувати на парі кристалів (сучасна QLC 3D NAND від Micron має місткість 1 Тбіт на кристал), навіть якщо вони сидять на окремих каналах (у бюджетних контролерів зазвичай лише два), експлуатуючи таку пам’ять у «прямому» режимі, фізично не домогтися не те, що запису, а й читання зі швидкістю SATA3.
Розробники стали поступати хитріше. У мікропрограми багатьох накопичувачів тепер стала закладатися відкладена консолідація даних, записаних в SLC-режимі: внутрішній перезапис в MLC/TLC/QLC-режимі відбувається тільки за фактом надходження нових даних ззовні. Своєрідна черга з витісненням. Відповідно, якщо ззовні надходить запит на читання, з якою швидкістю віддаватимуться дані, залежатиме від того, в якому режимі вони записані і зберігаються на поточний момент — дані, записані в SLC-режимі, читаються помітно швидше.
По суті, тут майже повна аналогія з «гібридниками» (SSHD). Цілком можливо, що наступним етапом розвитку алгоритмів стане ще більше зближення SSD і SSHD за логікою роботи. Але проблема, притаманна SSHD, постала на повну силу вже сьогодні: багато популярних бенчмарки оперують не тільки обмеженим об’ємом даних, а й самі їхні дії відбуваються на невеликому часовому відрізку, і, як правило, всі їхні операції опиняються в рамках SLC-буфера — частково або повністю (в залежності від розміру буфера і обсягів операцій). Зрозуміло, від реальності отриманий результат буде неабияк відірваний.
Але назвати це зовсім безчесною поведінкою не можна: це може дати деякий приріст швидкодії в програмах з активним кешуванням і трохи заощадити ресурс. У цих же програмах — тимчасові файли активно пишуться/видаляються, їхнє довготривале зберігання не потрібне, а запис у SLC-режимі зношує NAND набагато меншою мірою, ніж у «рідному» для TLC/QLC режимі запису. Немає сенсу витрачати ресурс флеш-пам’яті на таке. Хоча питання ресурсу навряд чи турбувало розробників: як показує практика, він на порядок вищий, ніж потрібно середньостатистичному користувачеві. Та й ліміт запису (TBW), після досягнення якого накопичувач знімається з гарантії, теж багато скромніший (ну а відсоток відхилень цілком вписується в частку браку).
Вплив SLC-кешу на дрібноблочне читання
Зробимо нескладний тест на випадкове дрібноблокове читання. Створюємо тестовий файл (заповнення випадковим чином блоками 4 Кбайт), який повністю поміщається в SLC-буфер. Перший замір. Робимо паузу для того, щоб мікропрограма накопичувача могла зробити консолідацію записаних даних, якщо вона це робить. Другий вимір. Пишемо на накопичувач обсяг даних для однозначного витіснення тестового файлу з SLC-буфера. Робимо паузу. Третій замір. Перша цифра — результат, який дадуть класичні бенчмарки як підсумок (і з ним матимуть справу програми з активним кешуванням операцій). Другий — чи зберігається записане в SLC-буфері через деякий час або відразу перезаписується в «рідному» режимі. Третій результат — уже «чистий», однозначно без SLC-кешування. Показує, як із часом працюватимуть програми.
Наочно видно, наскільки необачно вірити бенчмаркам «нашвидкуруч» типу Crystal Disk Mark: абсолютна більшість протестованих накопичувачів тією чи іншою мірою застосовують SLC-кешування в операціях читання.
Стійкість швидкісних характеристик: лінійний запис
Почнемо ми з лінійного запису. Цей простий тест дасть змогу виявити одразу три можливих особливості накопичувача: наявність SLC-режиму та обсяг даних, що приймаються в такому режимі (це безпосередньо впливає на загальні показники швидкодії, і важливо, наприклад, під час відправлення ПК у «сплячий режим» замість звичайного вимкнення, коли весь вміст оперативної пам’яті скидається на накопичувач, і від розміру буфера, а також швидкості поза ним залежить час, який витрачає ПК на перехід), швидкість накопичувача на записі, можливе фатальне перегрівання, яке непереборне навіть обдувом.
Для наочності представимо всі результати у вигляді таблиці:
WD Black може записати зі швидкістю ~2.3 Гбайт/с обсяг даних, що відповідає 1.5% користувацького простору. Це мало у відносних величинах. За рахунок того, що ці півтора відсотка від терабайта, це дає непогану величину у фактичному вираженні — близько 15 Гбайт. Найімовірніше, це фіксована величина, яка не залежить від заповненості накопичувача. Так званий «статичний кеш».
На лаври лідера тут, як би це не було несподівано, претендує Silicon Power: апаратна конфігурація, що попалася під найменуванням «P34A80», здатна прийняти «за раз» зі швидкістю близько 2.5 Гбайт/с вражаючі 150 Гбайт. Але з однією умовою: для TLC NAND дані в SLC-режимі займають втричі більше місця, відповідно, 16% виявляються~50%. Інакше кажучи, тут виділяється до половини вільного місця. І якщо на накопичувачі буде вільно всього 100 Гбайт, на високій швидкості буде прийнято лише близько 15-16 Гбайт. Цей тип кешування називається «динамічним».
Третій лідер тесту — Samsung 970 EVO Plus. Про нього заздалегідь відомо, що його кешування складається з динамічної і статичної частин. Але абсолютним лідером йому тут бути не вдається: у SLC-режимі швидший за нього один, а поза — інший накопичувач.
Аутсайдери — Intel 660p (явно також змішаний тип кешування) і ADATA Gammix S5 (динамічне кешування — весь вільний простір).
Тверді середнячки — WD Blue і потім Gigabyte з Kingston.
Стійкість швидкісних характеристик: дрібноблочний запис, робота без TRIM
Непрерывная мелкоблочная запись с большой глубиной очереди запросов при отсутствии TRIM (накопитель ведь не размечен) — это тип нагрузки являющимся совершенно несвойственным для домашних ПК, это скорее серверная нагрузка (базы данных и т.д.), где важны показатели постоянства скоростей и работа накопителя в стиле «пишем на уровне 25000 IOPS > ушёл в себя, 0 IOPS > принимаем ещё порцию данных с 15000 IOPS > оживаем до 30000 IOPS >пішов у себе, 0 IOPS» просто неприпустима. Слабкість багатьох «безбуферних» контролерів у тому, що при постійних запитах до всього масиву пам’яті, мікрокод контролера накопичувача змушений постійно зупиняти роботу. Вивантажувати непотрібні фрагменти таблиці ретранслятора і довантажувати необхідні (а таблиця зберігається в масиві пам’яті — різниця в швидкості між DRAM і NAND істотна, особливо на записі). Виражається це в сильному розкиді показників моментальної продуктивності. Що більший обсяг масиву флеш-пам’яті, то більший цей розкид. Занадто «гальмівні» SSD можуть викликати в роботі затримки, які може помітити навіть пересічний користувач у домашніх умовах.
Повне «засмічення» масиву комірок дає змогу побачити, як поводитиметься накопичувач: чи є реалізація алгоритмів, що вивільняють сторінки пам’яті за умов відсутності команди TRIM, і наскільки великий об’єм, який вивільняють (корисно в разі використання в USB-боксах — навіть у «швидких» рішеннях із USB3.0 можуть потрапляти реалізації з помилками в програмній частині, через які до накопичувача в такому боксі не доходитиме команда TRIM), а також чи не втрачає накопичувач у швидкодії згодом (згадуємо SandForce).
Обійдуся без публікації окремих графіків по кожному з накопичувачів, дам лише одну загальну таблицю
Тест ADFATA Gammix S5 я перервав, бо прописувати 1 Тбайт зі швидкістю в мегабайт на секунду і менше просто безглуздо.
Цей накопичувач видає відносно терпимий рівень швидкодії лише кілька секунд, після чого ситуація стає просто драматичною. Це при тому, що на лінійному записі він пропонує і ємне SLC-кешування, і досить стабільні (хоча і невисокі) швидкості.
Затримки під час відпрацювання TRIM
Накопичувачі на флеш-пам’яті (SSD) відрізняються від звичних рішень на магнітних пластинах (HDD) ще й тим, що, на відміну від останніх, їм, для збереження швидкодії, необхідно проводити стирання даних, що стали непотрібними. Перед записом флеш-пам’ять має бути порожня, на відміну від магнітних пластин, де запис можна робити «поверх».
Для цього було вигадано команду TRIM, яку операційна система передає разом із видаленням даних, що сигналізує мікропрограмі накопичувача, що наявні за певними LBA-адресами дані більш неактуальні. І тут налаштування мікрокоду контролера (відкладати виконання очищення «на потім», якщо це можливо, або виконувати одразу, навіть якщо в цьому немає необхідності), швидкодія контролера і пам’яті призводять до відмінностей між накопичувачами.
На живому прикладі це має такий вигляд: видалили дистрибутив з грою об’ємом у кілька десятків гігабайт, одразу ж намагаємося записати невеликий файл на 1-2 Гбайт і бачимо, як швидкість запису падає до нуля. А якщо цей накопичувач попутно ще й системний, то це може виражатися в ривках («фризах») навіть операційної системи і додатків, аж до того, що система може взагалі перестати відгукуватися на дії користувача.
Тест виконують на тестованому накопичувачі так: на накопичувачі записують шістнадцять файлів по 8 Гбайт кожен, після паузи в кілька хвилин здійснюють видалення записаних файлів і відразу запускають читання накопичувача з паралельним веденням моніторингу (показання знімають кожні 0,5 секунди). В кінцевому підсумку вийшло наступне:
Минулого разу мене спантеличило незвично довге і яскраво виражене відпрацювання команди TRIM на контролері Phison E13, що вельми нетипово для продуктів цього розробника. Так, проводиться видалення вельми чималого об’єму, але якщо навіть якщо просто перерахувати на менший об’єм, все одно буде занадто довго.
Цікаво також відзначити різницю в Intel 660p: протестована раніше модифікація на 512 Гбайт ішла в ступор практично повністю, а ось нинішня на 1 Тбайт — хоч і сильно знижує швидкодію, але деякий відгук на запити ззовні зберігається. Хоча, звісно, з таким багаторазовим падінням затримки все одно можуть бути помітні. Аналогічно помітні вони можуть бути і в ADATA XPG Gammix S5.
У WD Blue SN550 відпрацювання настільки швидке, що при видаленні типовіших 10-15 Гбайт ефект буде малопомітний навіть за цілеспрямованого відстеження спеціальними застосунками. Це можна сказати ще про чотири SSD.
І все ж єдино пристойно виступив тільки Samsung 970 EVO Plus: накопичувач не «йде в себе», його швидкодія знижується, але не до драматично низького рівня.
Загальне тестування продуктивності
Нагадаю: всі тести продуктивності, за винятком PCMark8, де це організувати неможливо, проводилися з урахуванням вищесказаного щодо оптимізації з SLC-режимом — всі тестові файли примусово витісняли з SLC-буфера додатковим записом. Саме тому результати тестів можуть виявитися несподіваними.
Тести з реальними файлами
Копіювання півтора гігабайт різних фотографій — завдання настільки незначне, що порівнювати тут нічого. Відірвався від основної маси хіба що ADATA XPG Gammix S11 Pro (цей тест, як і решту, проводять тричі, тож це безумовно не випадкова флуктуація).
Температурний режим
На завершення глянемо, що у накопичувачів із нагріванням. Тестування я проведу в двох ситуаціях: збірка (мікшування без будь-якого перекодування) з 17 файлів зі звуковими доріжками і одного файлу з відеорядом збирається контейнер .mkv об’ємом 21 Гбайт і лінійний запис протягом трьох хвилин.
Почнемо з крупноблочного запису (iometer, блок 128 Кбайт, глибина черги дорівнює 1).
Несподівано, але факт: у Silicon Power P34A80 виявилося відразу два термодатчики, а не один. Природно, що видно їх (як і у Samsung 970 EVO Plus) у більш просунутому ПЗ, ніж простий додаток Crystal Disk Info. Хоча б AIDA64 і HWiNFO.
У Intel 660p і Kingston A2000 немає троттлінгу: якщо зіставити цифри з отриманими раніше, то все чітко ув’язується на можливості SLC-кешування в цих SSD. Тут іде тестування блоками 128 Кбайт в iometer, тому картина має інакший вигляд, ніж використовувана мною раніше AIDA64 з блоком 1 Мбайт — тест легший, мікропрограмам цих накопичувачів вдається настільки успішне фонове розчищення буфера, що навіть вдається періодично вмикати SLC-кешування.
Однак не можу не відзначити: тестування проводилося на відкритому стенді, хоч і без обдування. І навіть у таких умовах Samsung 970 EVO Plus уже в простої запросто гріється до +55. +60° C. У закритому корпусі системного блока без належної циркуляції повітря температурні показники можуть виявитися набагато жорсткішими.
Мікшування навантажує накопичувачі значно меншою мірою:
Загалом висновки такі: у закритому корпусі за умови «підігріву» від, наприклад, відеокарти (особливо при розташуванні посадкового місця M.2 у «повітряному мішку» нижче від слота відеокарти) в умовах інтенсивних навантажень усі накопичувачі здатні досягти стану перегріву. Але і за помірної експлуатації, як ми бачимо з таблиці результатів у мікшуванні, власникам Samsung 970 EVO Plus і Silicon Power P34A80 варто подумати про організацію тепловідведення (пощастить тим, у кого на накопичувач припадатиме викид повітря з відеокарти).
Трохи лірики про швидкості
Під час розгляду ситуації з ADATA XPG Gammix S5 (та й далі подекуди за текстом) було порушено одне питання. Потім далі в огляді на це можна було звернути увагу в деяких тестах.
Як так виходить, що заявлено одне, а за фактом виходить дещо інше? Наприклад, для WD Black SN750 заявлено до 3000 Мбайт/с на записі, а далі в огляді фігурують 2300 Мбайт/с максимум? І тести на крупноблочному читанні та записі в один потік?
Невеликий наочний експеримент. У тестовий стенд встановимо 32 Гбайт оперативної пам’яті DDR4-3600 16-16-16-38-2T (4 модулі по 8 Гбайт, більш ємних чотирьох модулів DDR4 у мене під рукою немає, але вистачить і цього). У ній створимо RAMDrive об’ємом 25 Гбайт.
Далі поганяємо 3 файли по 8 Гбайт туди-сюди:
Samsung 970 EVO Plus
Де заявлені 3300 і 3500 у Samsung 970 EVO Plus? Відповідь проста. Де зазвичай у домашніх ПК виникає потреба у високій лінійній швидкості? Типово — при копіюванні великих файлів із зовнішнього джерела. Тільки ось це завдання за замовчуванням виконується в один потік і без великої глибини черги запитів (принаймні, у найпоширенішій ОС Windows).
Заявлену швидкість у 3500 Мбайт/с можна побачити під Windows, якщо використовувати інший штатний додаток зі складу Windows замість Провідника — Robocopy. При цьому не забувши вручну вказати ключ MT, що включає багатопоточність, і кількість потоків (хоча б три потоки).
Але чи багато користувачів так вправляються? Тому наразі дивитися, наприклад, на перший рядок у Crystal Disk Mark з налаштуваннями за замовчуванням нема чого — для типового користувача він безглуздий.
Висновок
Intel 660p. Однозначний виліт: єдиний серед тестованих на QLC NAND, у рази нижчий, ніж у інших, заявлений ресурс здебільшого перебуває в ар’єргарді, боротьбі за продуктивність, водночас цінник — швидше середній. Єдиний його плюс — потенційна можливість у разі проблем звернутися безпосередньо до Intel. Відверто програє і ADATA XPG Gammix S5: він коштує лише трохи дешевше за Intel 660p з трохи нижчою ціною, але більш серйозним заявленим ресурсом, використанням TLC NAND. Швидкодія його, як правило, дещо вища, але і її недостатньо для боротьби з іншими на рівних.
Kingston A2000 дешевший за них обох, при цьому і швидкості його ще вищі, подекуди з помітним відривом. З урахуванням того, що цей SSD ще й найдешевший у вибірці, я б сказав, що він підходить на звання «оптимальний вибір при обмеженому бюджеті». Ну і місцева гарантія у Kingston теж є.
Одна біда: поки я писав цей огляд, Kingston A2000 потрапив у маркетингову акцію DNS, цінник на нього знизився ще більше, і, судячи з усього, продажі перевершили очікування компанії — на момент публікації в різних регіонах у нього статус «немає в наявності».
Наступним претендентом на місце оптимального бюджетного варіанту виглядає WD Blue SN550 — він гірший за Kingston A2000 у дрібноблоковому випадковому навантаженні, але кращий — у простому лінійному. І помітно дорожчий.
Середнячком за сукупністю результатів тестів і ціною виглядає Silicon Power A34P80. Доти, доки знову не зміниться апаратна платформа, цей варіант на платформі SMI виглядає цікаво.
Потрібно пам’ятати, що цей накопичувач спочатку був на контролері Phison і приблизно з весни цього року поставки пішли змішаними. Версію на Phison можна впізнати за, як правило, синім кольором друкованої плати, характерним для тандему Phison-PTI, тоді як SMI зазвичай чорного (як у моєму випадку) або зеленого кольору. Накопичувач видно через прозоре віконце пакування, тому можна обійтися без розпакування і «втрати товарного вигляду».
Samsung 970 EVO Plus залишається лідером, але беззаперечним його назвати вже не можна. У тесті на відпрацювання TRIM з’явилося помітне зниження продуктивності, чого в менш ємній модифікації не було. За багатьма тестами продуктивності десь до нього впритул йдуть одні, десь — інші.
Ну а той же вищезгаданий Silicon Power A34P80 взагалі йде мало не по п’ятах. Навіть якщо він надалі і змінить начинку, то апаратна платформа, яка використовується в ньому, сама по собі нікуди не зникне, вона напевно зустрічається і буде зустрічатися і в якихось інших SSD — важливий і сам факт, що планка швидкодії, задана Samsung, майже досягнута (ну а прийдешній 980 EVO — це вже PCIe 4.0, що є трохи іншою історією).