Спочатку всі корпуси комп’ютерів, сумісних з IBM PC, мали один і той самий типорозмір (Desktop) і були схожі один на одного практично всім, навіть кольором.
Хоча сумісні комп’ютери виробляло безліч різних компаній, не пов’язаних жодними ліцензіями, порушити заданий IBM негласний стандарт не наважувався ніхто. І світло-сірі «валізи» з монітором зверху надовго прописалися на столах офісів і кабінетів.
Перший, відмінний від оригіналу, типорозмір Tower (пізніше названий Full Tower) з’явився в 1996, через 15 років після виходу на ринок IBM PC. Спочатку такі корпуси призначалися для серверів та інших збірок підвищеної потужності: висока «вежа» забезпечувала значно кращі умови вентиляції, ніж плоский настільний корпус.
Новий корпус сподобався багатьом, але висока ціна і зайвий для домашніх комп’ютерів внутрішній об’єм завадили його широкому поширенню. Однак інтерес до нового типорозміру помітили виробники. Це призвело до появи стандарту Mid-Tower, який швидко витіснив Desktop і став основним масовим корпусом ще на кілька років. І аж до середини «нульових» весь вибір зводився до різних варіацій цих трьох типорозмірів.
Справжній бум, що призвів до сьогоднішньої різноманітності, почався тільки тоді, коли персональний комп’ютер став дійсно масовим виробом, доступним (і потрібним) кожному.
Ігрові та домашні комп’ютери вимагали інших корпусів, і виробники відгукнулися на цю вимогу, багаторазово розширивши асортимент типорозмірів і запропонувавши моделі найрізноманітніших форм і забарвлень.
Тепер під час вибору корпусу можна було дати волю фантазії. Але все ж слід розуміти, що корпус комп’ютера — не просто красивий аксесуар. Його параметри мають відповідати майбутній «начинці», інакше неминучі проблеми зі встановленням материнської плати, нестачею живлення, нестачею місця під накопичувачі та плати розширення.
І слід витратити кілька хвилин, розібравшись із характеристиками, а вже потім переходити до підбору дизайну.
Типорозмір
Варто зазначити, що за сучасного розмаїття поділ на типорозміри доволі умовний: не можна сказати, що є чітка межа, яка відокремлює Full Tower від Mid-Tower, Mid-Tower від Mini-Tower і т. д. Завжди знайдуться окремі представники, характеристики яких сильно відрізняються від середніх за типорозміром.
Mid-Tower продовжує залишатися наймасовішим корпусом. Вдале компонування дає змогу розмістити майже будь-яку материнську плату і кулер процесора, плюс достатню для більшості користувачів кількість плат розширення і накопичувачів.
Якщо вам потрібен корпус за мінімальною ціною, це буде саме Mid-Tower. У середньому, такі корпуси мають 43-45 см у висоту і 20-25 см завширшки. Типорозмір Mid-Tower досить старий, він був розроблений під материнську плату ATX (Standard-ATX) і підтримує будь-які сумісні материнські плати. Багато корпусів дають змогу розмістити плати E-ATX завдяки видаленню кошиків для жорстких дисків.
Mini-Tower — другий за популярністю типорозмір. З розвитком технологій розмір материнських плат дедалі зменшувався, а звукові, відео- та мережеві карти все частіше виявлялися інтегрованими в «материнку». У результаті для простих збірок Mid-Tower виявився занадто просторим. Для таких випадків розроблено Mini-Tower, який зазвичай має ту саму ширину, що й Mid-Tower, але меншу висоту і довжину. Стандартна плата ATX у такий корпус уже не лізе, підтримуються тільки ті форм-фактори, які за розмірами менші або дорівнюють Micro-ATX і Mini-ITX.
Монументальний Full-Tower, спочатку призначений серверам, полюбився багатьом завдяки своєму значному вигляду. Тому саме цей форм-фактор часто стає основою моддерських та ігрових корпусів.
Великі розміри дають змогу розмістити всередині будь-яку материнську плату, включно із серверними E-ATX і XL-ATX. Обсяги корпусу допускають розміщення великої кількості накопичувачів, вентиляторів, систем рідинного охолодження, плат розширення тощо. Однак при купівлі комплектуючих для такого корпусу слід звернути увагу на довжину кабелів — стандартні часто виявляються короткими.
Micro-Tower — найменший із типорозмірів «веж», що дає змогу встановити повноцінний 5,25″ накопичувач (щоправда, максимум один). Незважаючи на менші розміри, ніж у Mini-Tower, зазвичай підтримуються Micro-ATX, Mini-ITX і всі сумісні плати меншого розміру.
Super-Tower і Ultra-Tower — найбільші з «веж». Вони частіше використовуються вже для професійної діяльності — як основа для серверів, високопродуктивних спеціалізованих робочих станцій тощо. Утім, ніхто не заважає використовувати їх і для моддингу.
Сучасний типорозмір Desktop трохи відрізняється від прабатька 40-річної давності — габаритами він близький до типорозміру Midi-Tower, покладеного набік, тільки висота зазвичай трохи менша. З одного боку, це робить корпус витонченішим, з іншого боку — зменшується допустима висота кулера процесора. Цей тип корпусів має тільки горизонтальне виконання, але деякі корпуси допускають роботу на боці, перетворюючись на Slim-Tower.
Підтримуються материнські плати форм-фактора Standard-ATX і менші за розмірами. У цих корпусів зустрічаються відкриті стенди, які забезпечені тільки майданчиком для розміщення материнської плати і не мають жодної стінки. На таких стендах можна розмістити материнську плату будь-якого розміру.
Slim-Tower — ще один представник тонких корпусів для офісних комп’ютерів. Конструктивно передбачається тільки вертикальний варіант розміщення. Також як у Slim-Desktop, малий внутрішній об’єм не дасть змоги розмістити звичайну відеокарту або великий процесорний кулер.
Slim-Desktop — ще більш тонкий (близько 10 см) варіант Desktop. Корпус підтримує ті самі материнські плати, що й Desktop, але мала висота накладає вже доволі серйозні обмеження до системи охолодження, кулера процесора і часом навіть до плат розширення. У них неможливо встановити ігрові відеокарти зі звичайною шириною, а також великі процесорні кулери. Малий внутрішній об’єм і відсутність можливості встановлення потужного охолодження можуть призвести до перегріву компонентів. З цієї причини корпуси частіше використовують для офісних комп’ютерів, ніж для якихось інших завдань.
Cube/Desktop — корпуси Desktop збільшеної висоти. Вони мають пристойний внутрішній об’єм навіть за невеликих лінійних розмірів. Крім того, таке компонування дає більше варіантів розміщення комплектуючих. Корпуси мають форму, ближчу до кубічної, але все-таки розташовані в горизонтальній площині. У них можна встановити тільки невеликі материнські плати Mini-ITX і Micro-ATX.
NUC — порівняно новий формат надмалих корпусів для систем «все-в-одному». Такі корпуси можуть вмістити тільки материнські плати формату NUC — це дітище фірми Intel, абревіатура означає Next Unit of Computing («Наступний обчислювальний елемент»). Системи пропонують використовувати для домашнього кінотеатру або інтернет-серфінгу. Зазвичай такі плати охолоджуються пасивно.
П’єдестал — новий і рідкісний типорозмір. Як приклад можна навести корпус GAMER STORM Quadstellar. Він має ромбоподібну чотирипелюсткову форму і при цьому може вміщати найбільші материнські плати.
Збірка
Форм-фактор сумісних плат — перше, на що слід звернути увагу під час вибору корпусу. Більшість «материнок» зворотно сумісна з ATX: так, плата форм-фактора Flex-ATX встане в корпус із підтримкою Standard-ATX, а ось плата Standard-ATX у мініатюрний корпус для Flex-ATX не поміститься.
Як зрозуміти, чи підійде ваша материнська плата до вподобаного корпусу? З’ясуйте, який максимальний за габаритами форм-фактор вона підтримує, і знайдіть форм-фактор своєї «материнки» на малюнку.
Як видно з малюнка, форм-фактор Mini-ATX з ATX механічно несумісний. Втім, материнських плат такого форм-фактора сьогодні не виробляють.
Зверніть увагу на два габаритних обмеження, які можуть спричинити проблеми під час складання — максимальна довжина відеокарти і максимальна висота процесорного кулера. Переконайтеся, що ваша відеокарта «вписується» за довжиною.
У деяких компактних корпусах можуть виникнути додаткові проблеми з розміщенням дво- і трислотових відеокарт.
Під час підбору максимальної висоти кулера намагайтеся, щоб цей параметр був хоча б на 10 мм більшим за висоту вашого кулера, особливо якщо в корпусі немає вентиляційних отворів у районі кулера CPU.
Кількість габаритних обмежень сильно збільшується при виборі slim-корпусів. Цілком можливо, що в них можна буде встановити тільки низькопрофільні (Low profile) карти розширення, що значно зменшить вибір — особливо відеокарт і карт спеціального призначення.
За наявності вбудованого блока живлення, зверніть увагу, щоб його потужності вистачало для вашої збірки. Якщо ж блока живлення в комплекті немає, з’ясуйте форм-фактор сумісних блоків живлення. Блоки живлення SFX, Flex-ATX і TFX менш доступні, дорожчі та їхня максимальна потужність менша.
Прокладання кабелів за задньою стінкою може впорядкувати кабельну плутанину у внутрішньому об’ємі корпусу, полегшити складання і поліпшити повітрообмін. Але майте на увазі, що це потребуватиме додаткової довжини кабелів і може посилити проблеми, що виникають зі збільшенням внутрішніх відстаней на великих корпусах.
Можливості з розширення системи
Відсіки 5,25″ сьогодні не такі важливі: жорсткі диски давно перейшли на стандарти 3,5″ і 2,5″, а накопичувачі DVD і CD стають все менш і менш затребуваними. Втім, іноді 5,25″ буває потрібен. Такий відсік використовують hot-swap контейнери для гарячої заміни HDD, панелі деяких звукових карт, реобасів тощо.
3,5″ і 2,5″ відсіки використовують для розміщення для розміщення HDD і SSD. У принципі, якщо ви не збираєтеся встановлювати на комп’ютер RAID-масив, цілком достатньо 2-3 відсіків: один під основний HDD і 1-2 порожніх «на виріст».
Якщо ж дисків більше одного (наприклад, зв’язка HDD і SSD для прискорення системи), то зверніть увагу на зазор між дисками в кошику. Він повинен забезпечувати хорошу вентиляцію всіх встановлених накопичувачів.
Положення кошика накопичувачів (вертикальне або горизонтальне) не впливає на працездатність диска. А ось утруднена вентиляція і наявність елементів, що сильно гріються, поблизу напевно скоротить термін служби накопичувачів. У цьому разі може допомогти конфігуроване положення кошиків.
Кількість слотів розширення для корпусу не так важлива, як може здатися. Реальна кількість слотів розширення визначається материнською платою. Кількість слотів, більша, ніж аналогічний параметр материнської плати, може знадобитися не так часто. Вона стане в пригоді хіба що для встановлення деяких додаткових роз’ємів або як гарантія встановлення двослотових відеокарт на корпусах Mini-ITX.
Якщо ви часто міняєте компоненти комп’ютера, зверніть увагу на наявність безгвинтових кріплень у слотах розширення і у відсіках для накопичувачів. І якщо перше просто трохи прискорює зняття/встановлення плат розширення, то друге може заощадити багато часу в разі невдалого розташування кошика накопичувачів, коли конструкція корпусу не дає змоги без додаткових хитрощів «підлізти» викруткою до гвинтів накопичувача.
Якщо в шасі корпусу в районі кріплення кулера CPU є виріз, це дасть змогу зняти великий кулер (а відповідно, і процесор) без зняття материнської плати. Чи треба говорити, наскільки це прискорює заміну процесора?
Охолодження компонентів
Ніхто не буде сперечатися, що гарне охолодження — запорука працездатності комп’ютера і його стійкості до високих навантажень. Тут багато що залежить від корпусу. Що менший внутрішній простір і що більше перешкод у ньому (плат, кабелів, елементів корпусу тощо), то складніше буде організувати якісне охолодження всіх елементів, що гріються.
Сьогодні будь-який корпус має мінімум один вентилятор у комплекті — зазвичай фронтальний, на вдув. Для офісних конфігурацій цього може бути достатньо, але якщо передбачаються підвищені навантаження на процесор і відеокарту, одного вентилятора може бути замало. Особливо якщо блок живлення має нижнє розташування, що помітно знижує температуру самого БЖ і збільшує термін його роботи, але погіршує конвекцію всередині корпусу.
У разі нижнього розташування БЖ у корпусі обов’язково має бути досить потужний вентилятор у верхній частині корпусу, що працює на видув.
Якщо вентиляторів у комплекті кілька, може виявитися незайвою наявність блока керування вентиляторами (реобаса). Це дасть змогу правильно налаштувати охолодження системи, зменшивши її електроспоживання і гучність за збереження ефективності. Реобас, звичайно, можна докупити і встановити окремо, але наявність його «за замовчуванням» спрощує завдання.
Можливість встановлення системи рідинного охолодження свідчить про те, що корпус максимально підготовлений до встановлення СВО, і під час її купівлі у вас виникне мінімум ускладнень.
Роз’єми на передній панелі
Більшість сучасних зовнішніх носіїв з’єднуються з ПК за інтерфейсом USB, тому наявність на передній панелі хоча б кількох (а краще — більшої) роз’ємів уже можна назвати необхідною умовою комфортної роботи. Бажано, щоб хоча б один з них був USB 3.0, особливо, якщо ви часто переписуєте великі обсяги інформації (наприклад, відео).
Вбудований кардрідер полегшить обмін даними з різними гаджетами, що використовують SD-карти (камери, смартфони, плеєри, електронні книги тощо). А аудіороз’єми на корпусі помітно спростять використання гарнітури і будуть абсолютно незайвими, якщо ви збираєтеся використовувати корпус для HTPC (домашнього кінотеатру).
Інтерфейс e-sata або док-станція на корпусі дадуть змогу підключати носії HDD і SSD, не розкриваючи корпусу. Абсолютно незайва опція, якщо корпус заклеєний гарантійною наклейкою.
Підсвічування
Система з RGB вбудується в єдину систему підсвічування комп’ютера і змінюватиме кольори синхронно з іншими компонентами, наприклад материнською платою, оперативною пам’яттю, відеокартою. Залежно від типу підсвічування, для живлення використовують різні види конекторів, що дуже важливо враховувати під час вибору, оскільки деякі з них можуть бути несумісними з материнською платою.
Одноколірне LED-підсвічування може підтримувати тільки один зафіксований колір. У цьому разі не можна змінити кольори на інший або змінити режим частоти підсвічування. Таке підсвічування живиться від того ж конектора, що й мотор вентилятора або помпи. Це може бути 3-pin або 4-pin PWM або Molex роз’єми. Зустрічаються так само комбіновані варіанти.
F-RGB (Фіксоване багатобарвне підсвічування) може підтримувати відразу кілька кольорів, але в зафіксованому вигляді. У цьому разі не можна змінити ні колір, ні режим частоти підсвічування. Таке підсвічування живиться так само як і звичайне одноколірне, чере з-pin або 4-pin PWM або Molex роз’єми.
RGB-підсвітка підтримує весь спектр основних кольорів веселки, за винятком того, що в кожен момент часу пристрій підтримує тільки 1 колір: білий, червоний, жовтий, зелений, синій і фіолетовий (а також повне вимкнення підсвітки, тобто чорний колір). Крім того, є можливість зміни режимів частоти роботи підсвічування, що допоможе вибрати більш відповідний для вас тип освітлення. У таке підсвічування вбудовані світлодіоди 12v, які контролюються спеціальними мікросхемами в хабі або в материнській платі. Підсвічування працює завдяки розподілу живлення діодів за окремими каналами: вентилятори підключаються окремо, а RGB-система — за допомогою спеціального кабелю — до контролера. Живлення такого підсвічування під’єднується через роз’єми 4pin 12V або 6-pin.
A-RGB-підсвічування (Adressable RGB) — це новіша і більш просунута версія RGB-підсвічування. Її основна відмінність — можливість розподілу колірних сигналів між діодами окремо, завдяки тому, що використовуються діоди 5V замість 12V. Таке підсвічування дає ультимативні можливості щодо його налаштування. Керування відбувається за допомогою програмного забезпечення сумісного з вашою материнською платою, або через ПДУ. A-RGB підсвічування живиться через конектор 3pin 5v, замість 4pin 12v.
НІКОЛИ не намагайтеся під’єднати RGB-пристрій до 3pin роз’єму, оскільки це майже миттєво пошкодить материнську плату. Зворотної сумісності між 3pin 5v і 4pin 12v НЕ ІСНУЄ.
ARGB-підсвітка дає змогу вибудовувати складніші колірні схеми завдяки наявності більшої кількості відтінків і можливості їхнього чергування — починаючи зі звичайної веселки, і закінчуючи чергуванням кількох кольорів одночасно.
Якщо раптом у вашій материнській платі не передбачено контроль підсвічування, то у багатьох моделей є власний незалежний пульт, який «курирує» швидкість, режими і колір. Нижче представлені типи роз’ємів залежно від виробника.
Моддинг
Бажання користувача працювати не тільки за потужним, а й за красивим комп’ютером цілком можна зрозуміти. На щастя, сьогодні виробники дозволяють надати своєму комп’ютеру фантастичного вигляду без зайвих зусиль.
Можна підібрати корпус практично будь-якого кольору, а матеріали вже не обмежуються фарбованим залізом і пластиком. Вікно на бічній стінці і скляні елементи корпусу в поєднанні з різнобарвним підсвічуванням вмісту продемонструють багатий внутрішній світ вашого комп’ютера (якщо він ще й охолоджується за допомогою СВО, це видовище нікого не залишить байдужим).
І зовсім не обов’язково при цьому жертвувати іншими характеристиками. Виробники пропонують великий вибір ігрових корпусів, які не тільки мають ефектний вигляд, але й забезпечують максимальну ефективність встановлених у нього компонентів.
Який корпус вибрати
Якщо основним критерієм вибору корпусу для вас є ціна, вибирайте серед недорогих Mid-Tower. Вони підтримують більшість материнських плат, а пристойний внутрішній об’єм забезпечить непогане охолодження навіть з єдиним вбудованим вентилятором.
Якщо ви хочете встановити комп’ютер як основу домашнього кінотеатру, вибирайте серед пристосованих для цього корпусів.
Спеціально для ігроманів виробники пропонують велику добірку ігрових корпусів на будь-який смак і гаманець.
Компактні корпуси стануть у пригоді тим, кому часто доводиться переносити комп’ютер з місця на місце. Або просто цінує простір.
Для сервера або для високопродуктивного комп’ютера знадобиться великий корпус: адже треба розмістити нестандартну материнську плату, безліч накопичувачів, плат розширення і ще залишити місце для хорошого повітрообміну.
Якщо ви хочете, щоб потужність вашої збірки було видно «неозброєним поглядом», обирайте серед моделей з боковим вікном. Не забувайте про підсвічування, воно допоможе роздивитися внутрішній світ вашого комп’ютера за недостатньої освітленості.
Для отримання максимальних характеристик від вашої збірки вам знадобиться корпус із серйозним охолодженням, адже розігнані процесори і відеокарти гріються набагато сильніше.