Технічний прогрес часом йде досить дивними шляхами. Посудіть самі: сьогодні прилавки магазинів заповнені ноутбуками на будь-який смак і гаманець, планшетні ПК, що з’явилися порівняно недавно, завоювали величезну популярність, свою нішу знайшли компактні неттопи і моноблоки. Але незважаючи на те, що сьогодні комп’ютер може вміститися на платі розміром трохи більшим за кредитку, ПК у його традиційному розумінні, як і раніше, являє собою обплутану дротами залізну скриньку.

Але якщо революції в чистому вигляді так і не відбулося, еволюційні процеси все-таки вражають. Всього якихось десять років тому більшість комп’ютерних корпусів являли собою лише різні варіації на тему стандарту АТХ, що відрізняються один від одного лише дизайном лицьової панелі, а сьогодні асортимент «ящиків» дає змогу зібрати практично будь-яку систему: від замаскованого під DVD-плеєр компактного медіацентру до робочої станції, яка є сусідами з домашнім сервером в одному корпусі. А вже про всілякі чудеса інженерної та дизайнерської думки, орієнтованих на геймерську аудиторію, і говорити не варто.

Однак варто зауважити, що попит на них не завжди відповідає пропозиції. На жаль, серед користувачів досі побутує думка, що корпус — це той елемент ПК, який можна придбати «на здачу». Якщо до вибору, наприклад, материнської плати майбутній власник комп’ютера підходить з усією прискіпливістю, а найпростіше питання про виробника відеокарти може викликати на форумах цілу бурю, то вибір «будиночка», в якому житиме комп’ютер мрії, часто просто покладається на плечі консультанта в магазині. Автор сам неодноразово був свідком того, як користувач, передавши менеджеру докладний список комплектуючих, що за своєю скрупульозністю нагадує техзавдання на закупівлю комп’ютерів у серйозну комерційну організацію, додавав наостанок: «і підберіть, будь ласка, який-небудь корпус».

Підтвердженням помилковості цієї позиції слугує чимала кількість системних блоків, у яких потужні процесори працюють на межі тротлінгу просто тому, що нормальний кулер у корпус не поміщається через малі розміри останнього, дует ігрових відеокарт, що підігрівають одна одну, «тішить» користувача випадами в синій екран за хоч трохи серйозного навантаження, а вібрація бічних стінок викликає в домашніх гострі напади мігрені та змушує сусідів підозрювати, що десь знову працює перфоратор.

Але чи випливає з цього, що щонайменше чверть від вартості обраних комплектуючих потрібно витратити на те, у чому їх планується розташувати? Серед корпусів ПК, як і серед будь-яких інших споживчих товарів, є моделі, вартість яких більшою мірою складається з іменитого бренду або яскравого дизайну, а є просто вдалі девайси, що пропонують чудовий функціонал за розумні гроші.

Так, для своєї першої статті не про кулери автор вибрав корпус Airtone K-86 , вельми цікавий з позиції того, що за сучасний Full-tower просять лише трохи більше (а в деяких регіонах навіть менше) п’яти тисяч рублів. «Велика вежа» за ціною середньої — ми вже могли це бачити в таких корпусах, як NZXT Phantom і в Aerocool Xpredator, який вже засвітився в оглядах. Чим же продукт Airtone кращий або гірший за «попередників» — з’ясуємо під час тесту)

Упаковка і комплектація.

На жаль, корпус надійшов на тести без паковання, тож оцінити дизайн і інформативність останнього не вийде. І що більш важливо — не вийде оцінити зручність її перенесення. Хоча, зізнатися, габарити і маса самого корпусу не дуже-то спонукають до його транспортування «на своїх двох» — у всякому разі, поодинці.

Зате комплект поставки нікуди не зник — що, втім, і зрозуміло: чорний мішечок з матеріалу, що на вигляд і на дотик нагадує оксамит, надійно зафіксовано в одному з відсіків для тридюймових пристроїв усередині корпусу.

Сам комплект, утім, досить спартанський — з мішечка вдалося витягти тільки «необхідний мінімум».

Усередині були виявлені:

— набір пластикових стяжок для фіксації проводів за піддоном материнської плати;

— два запасні гвинти з накатаною голівкою (ними кріпляться бічні стінки та інші елементи корпусу);

— чотири довгі гвинти для монтажу вентилятора на верхню кришку;

— дев’ять гвинтів для монтажу вентиляторів;

— чотири гвинти для фіксації блока живлення;

— шість латунних стійок для встановлення материнської плати (ще дев’ять заздалегідь вкручені в піддон);

— велика купа гвинтів для кріплення материнської плати і пристроїв у п’ятидюймові відсіки;

— інструкція з експлуатації, з обкладинки якої незадоволено, люто дивиться на користувача якась металева істота, натякаючи, що цей корпус орієнтований насамперед на геймерів.

У принципі, дорікнути виробнику в жадібності не вийде: у комплекті є все необхідне для складання системи, плюс потрібна кількість запасних елементів. Та й той же Aerocool Xpredator задовольняється приблизно таким же набором. Але все ж хотілося б бачити в комплекті постачання як мінімум подовжувач для восьмипінового роз’єму живлення процесора — такий є навіть у комплекті Zalman Z9 Plus, а К-86 все-таки значно більший.

Зовнішність і дизайн.

Якщо вищезгаданий NZXT Phantom має доволі оригінальний вигляд, породжуючи асоціації хіба що тільки з бронею штурмовиків та імператорських гвардійців із всесвіту «Зоряних воєн», а Aerocool Xpredator формами та конструкцією підозріло схожий на корпуси Antec Twelve Hunred і Nine Hundred, то при створенні героя сьогоднішньої статті, вочевидь, вирішили використати принцип, запропонований компанією Cooler Master у серії корпусів HAF:

Однозначно охарактеризувати зовнішній вигляд корпусу можна тільки заїждженою фразою «love it or hate it». Схожі на HAF-івські «рубані» форми, брутальні виштамповки на бічних панелях і великі вентиляційні решітки не дають змоги назвати дизайн K-86 похмурим або невиразним, але й сподобається корпус далеко не кожному.

До речі, незважаючи на деяку схожість, корпус не виглядає повною копією продуктів Cooler Master. Якщо дизайн корпусів серії HAF однозначно асоціювався з броньованою військовою технікою, то К-86 більше схожий на якусь будівельну машину або скоріше промислового робота.

Але якщо зовнішній вигляд К-86 можна назвати спірним, то його габарити виглядають щонайменше переконливо: 230x527x520 мм. Маса корпусу — 12,1 кілограм, — за такої помітної кількості пластикових деталей дає змогу сподіватися на добротний метал. І справді, шасі та бічні панелі корпусу виготовлено зі сталі завтовшки 1 мм — фактор, що дає змогу сподіватися на ефективне гасіння вібрацій, які передають вентилятори та жорсткі диски.

Передня панель корпусу, відповідно до сучасних стандартів, виконана з металевої сітки. Всупереч першому враженню, вона не являє собою суцільний масив відсіків для п’ятидюймових пристроїв — таких тут тільки чотири. Зате оригінально реалізовано механізм зняття заглушок: користувачеві необхідно лише відігнути зовні один фіксатор, і заглушка зніметься без зайвих зусиль:

Здавалося б, дрібниця, але на тлі корпусів, у яких заглушки можна зняти тільки зсередини, це має доволі зручний вигляд. В іншому ж все за стандартом: металева сітка натягнута на пластмасову форму, а між ними затиснутий шар поролону, який слугує пиловим фільтром.

Той самий поролон використаний і в решті частини передньої панелі. Рішення далеко не оригінальне, але воно довело свою ефективність у багатьох інших корпусах, тож дорікнути виробнику тут нема в чому.

Всі елементи управління згруповані на окремому блоці, розташованому на краю верхньої панелі. Кнопки ввімкнення живлення і перезавантаження виконані врівень з поверхнею блоку, проте рознесені по різних краях і мають різний розмір, так що переплутати їх складно.

Сюди ж винесені два порти USB 3.0 і два порти другої ревізії, роз’єми мікрофона і навушників, а також регулятор реобаса. До речі, хоча останній і один, корпус дає змогу регулювати оберти чотирьох попередньо встановлених вентиляторів окремо — для цього вище є чотири кнопки, натискання яких визначає, оберти якого вентилятора регулюють у цей момент. Обрані користувачем налаштування запам’ятовуються, тож налаштовувати вентилятори наново під час кожного ввімкнення не потрібно.

Окремою перевагою корпусу є розташований нижче цих кнопок роз’єм для підключення жорстких дисків формату 3,5 дюйма:

Звісно, не можна сказати, що в наше століття «товстих» інтернет-каналів, великих флешок і переносних жорстких дисків користувачі так уже й часто ходять один до одного в гості з хардами, проте тестований корпус цілком може вміщати в себе не тільки «домашню» систему, а й, наприклад, робочу станцію, де можливість під’єднати HDD, не знімаючи бічних кришок, може виявитися вельми корисною.

Тим більше що процес цей досить простий — потрібно лише опустити жорсткий диск у призначений для нього відсік і злегка натиснути, щоб зафіксувати роз’єми:

Загалом же якщо виробнику і можна в чомусь дорікнути щодо портів швидкого доступу, то це буде відсутність порту eSATA, яку, мабуть, і повинен компенсувати док для жорстких дисків. Набір інших роз’ємів цілком достатній, порти USB розташовані на відстані один від одного, що дасть змогу уникнути проблем під час використання флешок в об’ємних корпусах або більш екзотичної периферії.

А ось решта верхньої панелі нічим особливим не відрізняється:

Велика вентиляційна решітка (в якості пилового фільтра використовується все той же поролон) за дизайном схожа з передньою панеллю, але подібне рішення ми вже бачили навіть у менш дорогих корпусах. На тлі все того ж Xpredator з його лускоподібними жалюзі це виглядає просто занадто стандартно. Хоча захист від попадання пилу не викликає нарікань.

Більший інтерес представляє собою задня панель корпусу:

Крім встановленого тут 140-мм вентилятора (за бажання його можна змінити на 120-мм), К-86 може порадувати ентузіастів наявністю цілих п’яти отворів для виведення шлангів СВО. Три з них розташовані практично під верхньою кришкою, і мають діаметр 25 міліметрів, а два 18-мм отвори розташовані під вентилятором.

Також варто відзначити, що значна частина задньої панелі перфорована, як і заглушки в слотах карт розширення. Останніх тут аж дев’ять штук, хоча стандарт АТХ передбачає наявність лише семи слотів.

Як було видно і на попередніх знімках, ліва панель корпусу оснащена Г-подібним вікном з прозорого акрилу, в її нижній лівій частині розташований 230-мм вентилятор. Таку конструкцію стінки теж не назвати красивою, оскільки помилуватися моддінговими комплектуючими через таке вікно навряд чи вийде. З точки зору автора, розумніше було б зробити ліву стінку суцільною, залишивши лише перфорацію під вентилятор, але виробник вирішив догодити одразу двом категоріям користувачів, що і призвело до підсумкового результату.

До слова, права стінка зроблена повністю суцільною, хоча виштамповка на ній симетрична лівій:

І тут рішення Airtone викликає тільки позитивні емоції, оскільки форма стінки збільшує об’єм відсіку за піддоном материнської плати, даючи змогу без зусиль укласти там усі невикористовувані кабелі.

Варто зазначити, що бічні стінки в корпусі, що тестується, кріпляться досить оригінальним способом: місце традиційних санчат зайняв поворотний механізм, завдяки якому стінки фіксуються швидко і без перекосів, що викликають особливу любов і шану у власників «шухляд», що припускають можливість кабель-менеджменту, але володіють вельми тісним відсіком під материнською платою.

Як і в більшості сучасних корпусів, в Airtone K-86 блок живлення розташовується знизу, причому набір отворів дає змогу встановити його у двох положеннях:

Відповідно, у днищі корпусу присутня і перфорація, що дозволяє блоку живлення захоплювати холодне повітря зовні корпусу. При цьому поруч із блоком живлення є місце під 140/120-мм вертушку. Ефективній вентиляції сприяє чимала висота ніжок, що піднімають дно аж на 30 міліметрів від підлоги — відповідно, повітряному потоку не завадить ні килим із високим ворсом, ні інші негативні фактори.

Не варто турбуватися і про пил, що піднімається з підлоги, — вентиляційні отвори в днищі закриті ефективним фільтром із зафіксованого в пластиковій рамці капрону.

Фільтр закріплений зовні корпусу і легко знімається, його очищення від пилу не потребує навіть перевертання корпусу, не кажучи вже про демонтаж комплектуючих.

Внутрішня конструкція.

Пофарбовані зсередини корпуси вже давно не викликають подиву — сьогодні це вже скоріше стандарт. І мода на однотонне забарвлення не оминула і Airtone K-86, зсередини він такий же чорний, як і зовні.

Але при знятті бічної кришки корпус підносить кілька інших сюрпризів. Насамперед впадає в око центральна стійка, яка не тільки підвищує жорсткість шасі корпусу, а й слугує додатковою опорою для довгомірних відеокарт, оснащених масивними кулерами. Таке рішення — однозначний плюс корпусу, хоча хотілося б бачити в комплекті ще одну рухому підставку — усе-таки в корпуси формату Full tower користувачі нерідко встановлюють мультичіпові системи.

Наступний важливий момент — корпус зроблено двооб’ємним. Інакше кажучи, нижня частина з блоком живлення відокремлена від відсіку для материнської плати металевою перегородкою. Завдяки цьому блок живлення, встановлений вентилятором догори, буде ізольований від відеокарт, а дроти не кидатимуться в очі.

До числа інших переваг корпусу можна віднести достатню кількість вирізів у піддоні материнської плати. Кожен з них закритий гумовою заглушкою — виконаною, треба сказати, досить якісно. У всякому разі, під час складання тестової системи вони не норовили випасти зі своїх місць і не заважали протягнути крізь них потрібні дроти і роз’єми. Ну і не варто згадувати про те, що з ними система кабель-менеджменту стає в рази естетичнішою)))

Продовжуючи тему вирізів — найбільший з них призначений для монтажу процесорного кулера без зняття материнської плати. Його розміри становлять 140х132 міліметри, і зі своїм завданням він справляється на відмінно — у всякому разі, на тестовій материнській платі процесорний роз’єм виявився саме там, де потрібно.

Ширина відсіку для укладання проводів у тестованому корпусі становить майже 20 міліметрів, і це без урахування виштамповок на бічній панелі. При цьому велика кількість петель у піддоні материнської плати (автор нарахував дев’ять штук) дає змогу зафіксувати пластиковими стяжками всі дроти, не ризикуючи отримати в підсумку сконцентровану в одній точці різнокольорову грудку.

Система охолодження.

У заводській комплектації корпус оснащений чотирма вентиляторами: два двохсотміліметрові одинадцятилопатеві велетні працюють на вдув, затягуючи холодне забортне повітря крізь передню панель і ліву бічну стінку, а два 140-мм вентилятори виводять тепло з корпусу через задню панель і верхню кришку. Усі пропелери оснащені трьохпіновими роз’ємами живлення, регулювання швидкості їх обертання здійснюється за допомогою вбудованого реобаса. Максимальна швидкість обертання «двохсоток» становить 700 об/хв, «стосороківки» вже швидше — 1000 об/хв. Усі вентилятори кріпляться до корпусу за допомогою гвинтів, будь-яка віброізоляція відсутня.

Прозора крильчатка двохсотміліметрових вентиляторів оснащена червоним підсвічуванням. Воно досить яскраве, щоб у темряві надати компонентам, що визирають крізь вікно, дещо інфернальних рис, але водночас назвати його дратівливим не можна:

Користувач за бажання може як замінити вентилятори на більш відповідні його запитам аналоги, так і поставити вертушки іншої розмірності. Так, задній вентилятор можна замінити на 120-міліметровий:

На верхню кришку на додаток до штатної можна встановити другу «стосороковку», або замінити її 200-міліметровим вентилятором:

Та сама операція можлива і на передній панелі, причому там вона більш виправдана, оскільки «двохсотка» не обдуває один верхній і один нижній відсік для тридюймових пристроїв, а встановлення двох 140-мм вентиляторів дасть змогу сфокусувати повітряний потік на кошику для накопичувачів, що сприятливо позначиться на температурному режимі останніх.

Крім цього, корпус дає змогу встановити один 140/120-мм вентилятор на днище і один вентилятор тих самих розмірностей на перегородку, що відокремлює блок живлення від основного відсіку, збільшивши відповідно приплив холодного повітря до БЖ і відеокарт. Також можна замінити вентилятор на лівій бічній панелі 140-мм вертушкою.

Загалом можна сказати, що система охолодження корпусу цілком достатня для забезпечення оптимального температурного режиму комплектуючих і має хороші можливості для модернізації. Однак звертає на себе увагу принципова відсутність будь-якої віброізоляції, а також те, що всі вентилятори накриті штампованими решітками. Остання обставина не тільки негативно позначається на повітряному потоці, а й призводить до збільшення рівня шуму, причому звук повітря, що проходить крізь таку решітку, має сильний подразнювальний вплив. І якщо присутність перфорації на бічній, нижній і задній стінках ще може бути пояснена, то її наявність на верхній і передній рішуче незрозуміла, оскільки пилові фільтри там і так досить ефективні.

Але оцінити рівень видаваного корпусом шуму можна буде трохи пізніше, поки ж автор переходить до опису складання тестової системи.

Особливості складання.

Для цілей тесту в розглянутому корпусі збиралася така система:

Материнська плата: Gigabyte GA-990 FXA UD3.

Процесор: AMD FX-8120.

Кулер CPU: Prolimatech Megahalems Rev.C, 2 х Floston 120Q (1000 RPM);

Термоінтерфейс: Arctic Cooling MX-2.

Оперативна пам’ять : 2 x 4 Гбайта Kingston KHX1600C9D3/4GX.

Відеокарта : Powercolor Radeon HD 6930 1 Гбайт.

Дискова підсистема : Seagate ST3500320AS.

Блок живлення : Thermaltake TR2 RX 750W.

Оптичний привід : LiteOn iHAP122.

Процес складання системи в Airtone K-86 краще починати зі встановлення блока живлення — хоча б тому, що для його монтажу потрібно спершу зняти перегородку, а зробити це зі встановленою материнською платою дещо складно і пов’язано з ризиком пошкодити останню неакуратним рухом.

БЖ встановлюється на прогумовані полози, що слугують додатковим захистом від вібрацій:

Використаний для тестів блок живлення має не зовсім стандартну глибину в 160 мм, але в тестованому корпусі має дещо компактний вигляд. Він не перекриває посадкове місце для вентилятора, а від кошика для тридюймових пристроїв його відділяє добрих двадцять сантиметрів.

До слова про останню. Жорсткі диски та інші пристрої монтуються в корпус за допомогою пластикових висувних полозок:

Підхід виробника до конструкції кошика викликає повагу: жорсткі диски в ній відокремлює один від одного близько сантиметра вільного простору, а великі прорізи дають змогу сподіватися на ефективне обдування пристроїв. Зазначимо, що в тому ж Aerocool Xpredator жорсткі диски розташовуються на відстані всього п’яти міліметрів один від одного. До недоліків тут можна віднести тільки згаданий вище факт: верхній і нижній відсіки за умови використання штатного двохсотміліметрового вентилятора позбавлені обдування.

Для тридюймових хардів передбачена віброізоляція у вигляді м’яких силіконових прокладок, через які жорсткий диск контактує з полозками і фіксаторами:

Рішення досить просте, але в самій рамці диск фіксується досить жорстко і навіть найбільш «буйні» HDD деренчати не повинні. Зазначимо, що тестовий жорсткий диск не передавав на корпус жодних вібрацій.

Також доступна можливість монтажу дводюймових пристроїв:

Останні прикручуються безпосередньо до рамки наявними в комплекті гвинтами:

Рішення, з одного боку, далеко не найвитонченіше, однак якщо врахувати, що в більшості випадків пристрої цього формату являють собою твердотільний накопичувач, віброізоляція якому не потрібна за визначенням, то економія виробника зрозуміла.

Материнська плата в К-86 встановлюється на стандартні стійки, що вкручуються в піддон. Підтримуються всі актуальні формати — від мініатюрного Mini-ITX (хоча автору важко уявити, навіщо це може знадобитися користувачеві) до XL-ATX. На жаль, відсутня традиційна для інших виробників «легенда», що пояснює, які отвори якому формату відповідають.

У цьому разі материнську плату встановлювали вже в «готовому» вигляді — тобто зі встановленими на неї процесором, модулями пам’яті та кулером:

Оскільки корпус розрахований на встановлення більших плат, повноформатна GA-990FXA UD3 у ньому має доволі компактний вигляд:

Втім, це враження підтверджується і неупередженими вимірами: від відсіків для накопичувачів плату відокремлюють дев’ять сантиметрів вільного простору, а від верхньої кришки — 68 міліметрів, що дає змогу встановити під останню великий радіатор СВО.

Що не менш цікаво, довжина основного відсіку в зоні відеокарт дорівнює майже 34 сантиметрам, чого цілком достатньо для встановлення більшості сучасних прискорювачів, включно з двочіповими моделями.

Відстань від поверхні материнської плати до бічної стінки становить 195 міліметрів, а з урахуванням виштамповки на останній під встановлення процесорного кулера відводиться понад двадцять сантиметрів простору. Тестовий кулер Prolimatech Megahalems Rev.C, висота якого становить «скромні» 158.7 міліметрів, в Airtone K-86 мав такий вигляд, немов йому чогось не вистачає)

Монтаж оптичних приводів та інших пристроїв під п’ятидюймовий відсік здійснюється за допомогою безгвинтового кріплення. Зрозуміло, войовничим ортодоксам ніхто не забороняє зняти пластикові поворотні механізми і закріпити привід гвинтами, проте на погляд автора штатне кріплення фіксує їх не менш надійно. Можливо, це результат того, що фіксатори тут присутні з обох боків кошика.

А ось карти розширення в даному корпусі фіксуються «по-старому» — гвинтами з накатаною головкою. Що, втім, не такий вже й недолік, все одно під час складання рекомендується мати при собі викрутку.

Завершальним етапом складання є підключення кабелів і вентиляторів. Для останніх від штатного реобаса виведено чотири дбайливо промаркованих роз’єми:

Завдяки системі кабель-менеджменту зібраний тестовий стенд має доволі акуратний вигляд, а з ракурсу «в три чверті» дроти і зовсім не видно:

На цьому процес складання закінчується, система готова до тестів.

Інструментарій і методика тестування.

Рівень шуму й ефективність системи охолодження тестованого корпусу порівнювалися з відкритим стендом як у штатному режимі, так і в розгоні. Для цілей тестування частоти вже знайомої читачам відеокарти були підняті до вже знайомих 900/5000 магагерц, а центральний процесор був розігнаний до 4,3 гігагерц при напрузі, піднятій до 1,39 вольта.

В якості «грілки» для процесора був використаний тест Linpack з пакету OCCT версії 4.3.1., відеокарта тестувалася в Furmark версії 1.10.2, а температури жорсткого диска замірялися під час проходження бенчмарку жорстких дисків AIDA 64 версії 2.60.2100 в режимі Average Read Access. Для моніторингу температур використовувалася програма Speed Fan версії 4.47 і OCCT.

Варто зауважити, що калібрування термодатчиків у тестовому процесорі традиційно для AMD викликає питання. Так, температура ядер у простої дорівнювала аж 13.8 градусів, не піднімаючись під навантаженням вище 30, що мало мало спільного з реальністю. Тому на графіках наводяться показники датчика температури процесорної кришки — теж не зовсім адекватні, але більш наближені до реальних.

В іншому методика тестування температур і шуму не зазнала змін у порівнянні з минулими статтями. Тести в FurMark проводилися в режимі «Extreme Bun-in» у роздільній здатності 1920*1080. Тривалість тестів не фіксувалася — прогрівання здійснювалося до тих пір, поки температура графічного чіпа не стабілізувалася. У графіках наведено пікове значення. Швидкість обертання вентилятора Arctic F12 була фіксована на позначці в 1200 обертів на хвилину.

Процесор, своєю чергою, розігрівався протягом 25 хвилин, потім остигав протягом такого ж часу, і тест повторювався двічі заради порівняння результатів. У графіках наведено найвищу температуру, зафіксовану протягом серії тестів. Вентилятори Floston 120Q оберталися на штатній швидкості — 1000 об/хв.

Заміри рівня шуму здійснювалися за допомогою смартфона Apple iPhone 3Gs і програми db Volume версії 1.0.5. Дані знімалися на відстані в півметра і метр від корпусу в режимі простою, коли всі інші вентилятори оберталися на мінімальних обертах. Вимірювання проводилися в темний час доби в приміщенні із закритими вікнами, завдяки чому було виключено сторонні джерела шуму, як-от звук машин, що проїжджають сусідньою вулицею, п’яні крики бидлосімейства сусідів і шум будівельної техніки, що працює неподалік. Смартфон під час замірів розташовувався на віброізолюючій підкладці.

Зрозуміло, вважати отримані дані абсолютно достовірними не варто, однак з огляду на однаковий інструментарій і подібні умови деяку загальну картину вони дають.

Рівень шуму.

А ось і перший сюрприз — навіть на максимальних обертах рівень шуму від корпусних вентиляторів залишається відносно комфортним. Їх не назвати абсолютно тихими, проте крізь шум легко визначається звук роботи вентилятора на відеокарті і скрекіт головок HDD. До слова про останній — незважаючи на простецький механізм вібророзв’язки, від жорсткого диска чути тільки механічний шум, гудіння і вібрації відсутні. Варто зазначити, що раніше в корпусі Cooler Master 690 II Regular, наявному в особистому розпорядженні автора, цей хард був чи не найгучнішим елементом, за що його і було замінено на «зелений» терабайтник Western Digital.

На жаль, незважаючи на низький рівень аеродинамічного шуму, назвати корпус акустично комфортним не виходить навіть на знижених обертах. Причина цього насамперед криється у вже згаданих штампованих решітках, що породжують вельми неприємні призвуки, але також у загальну картину втручається гул і скрекотіння підшипників штатних 140-мм вентиляторів. При цьому 200-мм вертушки позначають свою присутність тільки ледь помітним аеродинамічним шумом.

Температури комплектуючих у корпусі.

Температури на відкритому стенді.

А ось температурний режим корпусу викликає повагу — інакше й не скажеш. Температури практично всіх компонентів у корпусі виявляються значно нижчими, ніж на відкритому стенді, особливо це помітно на прикладі жорсткого диска. Щоправда, його встановлювали в третій зверху відсік і він перебував у зоні максимального повітряного потоку, але це не скасовує ефективності продування кошика для тридюймових пристроїв. А ось температури відеокарти не такі показові, на мінімальних обертах вони практично однакові з відкритим стендом — що, втім, теж зрозуміло, адже «товста» центральна стійка закриває собою значну частину вентилятора. Зате до температурного режиму процесора не причепитися — навіть розігнаний камінь у цьому корпусі можна використовувати при знижених обертах вентиляторів.

Висновки.

Іноді трапляється так, що висновок за підсумками статті написати досить складно — не тому, що сказати про продукт рішуче нема чого, а тому, що його переваги і недоліки настільки очевидні, що роз’яснювати їх зайвий раз стає навіть незручно. Отже, перед нами місткий Full-tower з міліметрової сталі, що дає змогу встановити всередину найсучасніші комплектуючі, але водночас його ціну можна порівняти з вартістю хорошої «середньої вежі». Корпус відповідає всім канонам ящикобудування, через що ефективність охолодження не викликає нарікань, а процес складання максимально простий і швидкий.

Але переваги Airtone K-86 доповнюються його недоліками: якщо спірний дизайн корпусу — це питання індивідуальних переваг, то настирливий шум від двох штатних вентиляторів не сподобається вже буквально всім користувачам, у яких системний блок розташовано поруч із робочим місцем.

З іншого боку, заміна «стосороковок» на, наприклад, Thermalright X-Silent 140 підніме ціну корпусу трохи більше ніж на 600 рублів, але в підсумку користувач отримає не тільки ефективний, а й доволі ергономічний девайс, який дає змогу зібрати на його основі потужну робочу станцію або геймерську систему, не турбуючись про нестачу місця або недостатнє охолодження.

Автор висловлює подяку за надане для тестування обладнання та допомогу в написанні цієї статті команді магазину ДНС у ТЦ «Кит», і особисто Пєвцову Дмитру Олександровичу.