СРСР випускав величезну кількість найрізноманітнішої аудіотехніки. Деякі моделі колонок і підсилювачів виявилися настільки вдалими, що за ними досі полюють поціновувачі вінтажної апаратури. Що такого особливого в радянській аудіотехніці, як вона з’явилася, розвивалася, і які моделі заслуговують на особливу увагу?
В СРСР аудіотехніка чітко ділилася на класи, відрізнялися вони параметрами і якістю. Вищий клас — нульовий, така техніка мала найширший частотний діапазон, зібрана на совість, але й коштувала чимало. Нижчий — третій клас, це недорога споживча апаратура. Визначити клас дуже легко — це перша цифра в назві. Наприклад, Корвет-248 — це другий клас, а Корвет-038 — нульовий.
Зрозуміло, не кожна модель вищого класу є витвором інженерного мистецтва. Якісь виявлялися вдалими, надійними і невибагливими, інші часто ламалися і вимагали постійного обслуговування. Але під час конструювання деяких моделей зірки розташувалися особливо сприятливо, і вони навіть завойовували нагороди на зарубіжних виставках.
Варто зазначити, що багато апаратів були копією або творчою переробкою зарубіжних моделей (колонки Електроніка 75АС 065 — Fisher STE 1200, навушники Електроніка ТДС-5 — Yamaha YH-1, котушковий магнітофон Електроніка ТА1-003 — Revox A700). Але вистачало й оригінальних розробок — особливо варто відзначити прилади за авторством Анатолія Лихницького, Роланда Керно, Ігоря Левицького.
Великим плюсом радянської аудіотехніки була її ремонтопридатність. До паспорта пристрою завжди додавалися принципові схеми, за якими легко відремонтувати пристрій навіть сьогодні.
Від двадцятих до шістдесятих
Перше, що почав випускати СРСР — це радіоприймачі. Бурхливий розвиток радіо в усьому світі починається з двадцятих років, але до тридцятих власного лампового радіоприймача в СРСР не було, бо не було своїх радіоламп. Лише 1936 року Ленінградський інститут радіомовного прийому та акустики спільно з американською компанією RCA розробив радіоприймач СВД-1, проте все ще на лампах імпортного виробництва. Але вже наступного року в моделі СВД-9 було використано радянські лампи.
Виробництво ламп відкривало дорогу до підсилювачів і програвачів, але розвитку побутової аудіотехніки завадила Велика Вітчизняна. У воєнні роки всі радіозаводи випускали продукцію для фронту, а продаж радіодеталей був під забороною.
У п’ятдесятих країна займалася відновленням промисловості, і вже з кінця десятиліття починається бурхливий розвиток аудіотехніки — на нових потужностях і за сучасними на той час стандартами. Вплинуло на це і захоплення трофейних заводів із технологіями Третього Рейху — там активно використовували радіо в пропаганді, а перші магнітофони з’явилися ще в тридцятих.
Однак техніка п’ятдесятих-шістдесятих років не має видатних характеристик. Вона зроблена на лампах, і, незважаючи на теплий ламповий звук, має обмежений частотний діапазон і грає тільки в моно. Проте вже тоді з’являються цікаві моделі і перші експерименти зі стереозвуком.
1957 — Ельфа 6-1М
Це портативний програвач з можливістю слухати котушки з магнітною плівкою.
Портативність тут умовна — валіза з ручкою, а діапазон частот — лише 100-5000 Гц. Зате була присутня можливість запису на плівку через мікрофон або лінійний вхід.
1961 — Яуза-10
Перший котушковий магнітофон, який умів грати стерео. Щоправда, записів у стерео в ті часи майже не було, навіть за кордоном першу стереопластинку було випущено лише 1958 року. Тому магнітофон позиціонувався як тогочасний Hi-Fi, що випереджає час.
У ньому застосовувалися спеціальні малошумні лампи 6Ж32П, високоомна стереоголовка, якісний малошумний стрічкопротяжний механізм. Коштував він відповідно — 400 рублів, що вдвічі дорожче за монофонічну модель «Яуза-5». У комплекті йшли широкосмугові колонки. Був і варіант на імпорт, із закордонними деталями від фірми Grundig з лампами Telefunken.
1966 — Ригонда-стерео
Сімейство радіол Рігонда, що випускається ризьким радіозаводом, було настільки великим і популярним, що саме слово «Рігонда» стало синонімом радіоли. У середині шістдесятих завод випускає «Рігонда-стерео» — одну з перших стереорадіол в СРСР.
Девайс був зібраний на 10 лампах, важив 21 кг, йшов у комплекті з двома двосмуговими колонками. Крім радіо в ньому є вініловий програвач з п’єзоголовкою і стереоголкою, він вміє працювати на чотирьох швидкостях — 16, 33, 45, 78. Також є темброблок, де можна було налаштувати низькі і високі частоти за смаком.
Сімдесяті
У сімдесятих стереозвук набуває популярності, а радянські інженери переходять з ламп на транзистори. З’являється безліч вінілових програвачів, котушкових магнітофонів і підсилювачів, виходять у світ перші касетні магнітофони. З’являються перші зразки радянської аудіотехніки, які вкладаються в міжнародне визначення Hi-Fi, а населення активно захоплюється технологічними новинками.
1971 — Симфонія 003
Радіола вищого класу, випущена 1971 року. Вміла грати стерео і являла собою тумбочку з двома трьохсмуговими колонками. На борту — радіо з різними діапазонами частот, вініловий програвач з автостопом і п’єзокерамічною головкою, підсилювач на лампах потужністю 4 Вт на канал.
Під час відтворення з платівок частотний діапазон становив від 40 Гц до 15 кГц. Дехто окремо відзначає якість колонок, що виставлялися в комплекті з радіолою.
1973 — Маяк 001
Котушковий стереомагнітофон вищого класу з трьома двигунами, з двома швидкостями — 9 і 19, і з прямим приводом підкатушечників — по двигуну на кожну котушку. Прямий привід підвищував надійність, на противагу приводу через пассіки, які з часом розтягувалися і вимагали заміни.
На швидкості 19-частотний діапазон становив від 31 Гц до 20 кГц! Стрілочні індикатори інформують про рівень звуку під час запису і відтворення, також є автостоп. І найголовніше — у магнітофона було дистанційне керування! У комплекті йшов пульт, яким можна було вмикати відтворення і перемотувати плівку, сидячи на дивані. Словом, справжній радянський Hi-Fi тієї епохи.
1975 — Бриг 001
Один з перших транзисторних підсилювачів СРСР вийшов легендарним. Це перший радянський підсилювач, що відповідає класу DIN 45500, тобто зарубіжному визначенню Hi-Fi-апаратури. Його творець Анатолій Ліхніцький хотів створити ідеальний підсилювач, і для того часу прилад дійсно був таким. Потужність — 50 Вт на канал, нелінійні спотворення менш як 0,1 %, ширина АЧХ — від 5 Гц до 50 кГц, є можливість підключення відразу двох пар колонок. На борту — вбудована система плавного пуску (під час увімкнення і вимкнення немає клацань), дискретні крутилки низьких і високих, приємний дизайн — навіть сьогодні підсилювач має вінтажний і стильний вигляд.
У масове виробництво прилад пішов багато в чому завдяки М. Свиридову. Свиридову, який курирував суднобудування і завод Океанприлад. Свиридов був завзятим меломаном і аудіофілом. Він мав можливість зацінити зарубіжну аудіотехніку і мріяв її наздогнати і перегнати, тому активно допомагав Ліхницькому. Він продемонстрував готовий до серійного випуску підсилювач заступнику голови Військово-промислової комісії Леоніду Горшкову, який мав славу головного аудіофіла в ЦК. Горшков був у захваті. Схвалення згори дало змогу використовувати в «Бригах» дефіцитні радіоелементи, що застосовувалися тільки в оборонці. Але і ціна вийшла немаленька — 625 рублів. Незважаючи на дорожнечу, дістати підсилювач можна було тільки по великому блату, та ще й з націнкою рублів 25 мінімум. Бриг отримав золоту медаль на Лейпцизькому ярмарку і експортувався за кордон.
1979 — Електроніка ТА1-003
Котушковий магнітофон вищого класу, ідейний послідовник Маяк-001. Він мав систему управління на кнопках, дві швидкості (9 і 19), йшов разом з пультом дистанційного керування. Відрізнявся індикатором рівнів, що світився, мав 4 голівки — стирає, записує, відтворює вперед і відтворює назад, прямий привід підкатушечників, три двигуни. Відтворював майже весь чутний спектр — від 31 Гц до 22 Кгц.
Автоматичний контроль натягу стрічки та фотоелектричний автостоп гарантували, що стрічка цінний запис не порветься під час відтворення та перемотування. Модульна конструкція давала змогу легко обслуговувати і ремонтувати прилад. Магнітофон Електроніка 003 дав старт цілій плеяді якісних радянських бобінників, серед яких особливо виділяються Електроніка 004, Олімп 004 і 005.
Вісімдесяті
У вісімдесяті аудіотехніка СРСР розцвіла десятками видатних моделей. З’явилися гідні акустичні системи, котушкові та касетні магнітофони, аудіофільські програвачі і навіть CD-плеєри. Побачило світ безліч експериментальних моделей із цікавими технологіями.
Radiotehnika S-90 (35АС-212) (1980)
Куди ж без легендарних S-90? Ці громіздкі колонки й донині вселяють жах деяким сусідам своїм розкотистим басом. Сконструював їх інженер Роланд Керно, який працював на ризькому заводі Radiotehnika. Ще в шістдесяті він одним з перших запропонував використовувати багатосмугові АС з поділом смуг за допомогою пасивного фільтра частот, що і понині є стандартом. У сімдесяті роки з’явилися програвачі та магнітофони, гідні зарубіжних виставок, і до них знадобилися не менш гідні колонки. Керно заклав у технічне завдання для цих колонок зарубіжні вимоги до Hi-Fi апаратури. Так з’явилася перша радянська Hi-Fi-акустика — трисмугова, з регуляторами СЧ і ВЧ, з діапазоном частот від 31,5 Гц до 20 кГц і з потужністю 90 Вт.
За сучасними мірками S-90 видають доволі криву АЧХ (багато хто скаржиться на бубонить низ і неприродний звук), але для того часу це стало одкровенням. Ці колонки коштували чимало — 160 рублів, але це не завадило їм стати найпопулярнішими в СРСР, про них знав кожен радянський меломан. З’явилося безліч модифікацій і доопрацювань S-90 від ентузіастів, вийшли й офіційні модифікації — S90D, S90B. Згодом було випущено багато більш цікавих за звучанням радянських колонок (Електроніка 75АС-065, Корвет 35АС-208, 35АС ДС-17), але саме S-90 стали найпопулярнішими завдяки поєднанню гарного звуку, високої потужності, надійності та відносної доступності.
1980 — Амфітон ТДС-7
Що? Радянські магнепланари? Так, це не помилка! ТДС-7 — це перші радянські ізодинамічні, або, по-сучасному, — магнепланарні навушники. Сьогодні така конструкція випромінювача застосовується в дорогих Hi-End навушниках — наприклад, на них спеціалізується фірма Audeze. Магнепланарні навушники вирізняються надзвичайно рівною АЧХ, вражаючою детальністю і легкістю звучання. Чи варто говорити, який фурор викликали ТДС-7 на початку вісімдесятих? Багато хто вважає їх найкращими радянськими головними телефонами.
ТДС-7 сконструював інженер Ігор Левицький, який і сьогодні розробляє аудіотехніку в компанії OPPO Digital. Згодом інженер сам зазначав, що ТДС-7 стали «потужним проривом на територію високоякісного звуку». Навушники відтворювали весь чутний діапазон частот — від 20 Гц до 20 кГц, мали коефіцієнт спотворень менше ніж 1% і коштували 49 рублів (з підставкою — 53 рубля). Мінусом була ергономіка — жорсткі амбушюри тиснули на голову, від важкої конструкції втомлювалася шия, але це не завадило моделі стати однією з найпопулярніших у країні.
Слідом за ТДС-7 було випущено модель з відкритим акустичним оформленням ТДС-15, яка заснована на японській Hi-End-моделі Sansui SS-100. ТДС-15 були більш ергономічними і також стали дуже популярними.
1983 — Маяк 010
Єдиний касетний магнітофон-приставка вищого класу, що випускався серійно. Має програмні функції (коли касета дограє — можна вибрати автовідтворення назад або стоп). Є таймер, за яким можна запрограмувати ввімкнення відтворення або запису — наприклад, щоб записати улюблену радіопередачу. Функція автокалібрування магнітної стрічки перед записом дає змогу автоматично підлаштуватися девайсу під конкретну стрічку для найкращого результату. Кварцове калібрування швидкості протягування стрічки запобігає плаванню звуку. Приємний дизайн з квазісенсорними кнопками, три звукознімальні голівки, ширина АЧХ — від 31,5 до 18000 Гц, індикатори рівня і таймінгу, які світяться, а також дистанційний пульт управління — що ще потрібно радянському аудіофілу?
Ось тільки вартість приголомшує — 1900 рублів, як половина Жигулів. Тому апарат не був широко розповсюджений, було випущено всього 1000 штук, і сьогодні вони в основному осіли у колекціонерів. Рідкісні власники скаржилися на надійність — з пульта апарат приймав команди через раз, а при ремонті потрібні запчастини чекали місяцями.
1983 — Корвет 038
Легендарний радянський програвач вищого класу, створений Анатолієм Ліхницьким. Головна особливість — незвичайний сферичний тонарм (подейкують, його тоді прозвали «яйце Лихницького»). Усередині цієї сфери в гліцериновому розчині плаває друга сфера для динамічного демпфірування резонансу тонарма.
Планшайба сконструйована так, щоб мінімально стикатися з пластинкою. Високі шипи потрібні, щоб знизити наведення від електродвигуна на звукознімач. Серце програвача — надтихохідний двигун з електронною схемою стабілізації. Є стробоскоп і пітч-контроль для підстроювання швидкості, регулятор притискної сили і антискейтингу, а голкотримач виконаний з берилію. Сам девайс стоїть на вібропоглинаючих ніжках, щоб мінімізувати вібрації. Діапазон частот — від 10 Гц до 25 кГц, рівень нелінійних спотворень — менше 1,5 %. У програвач вмонтовано очищувач платівок — щіточка, яка знімає пил і статичний заряд. Словом, справжній радянський хай-енд, але й ціна немаленька — 630 рублів.
1984 — 5АС ДС-017
Ці гібридні електростатичні колонки — одні з перших у світі. Майже одночасно з ними на виставці CES’83 компанія Martin Logan представила аналогічні гібридні електростати Monolith, і сьогодні АС такої конструкції коштують від півмільйона рублів. Зате такі колонки вирізняються винятковою лінійністю АЧХ, неймовірно високою деталізацією і мінімальними спотвореннями звуку. В основі їхньої конструкції — найтонша плівка з металевим напиленням, яка коливається між двома сітками. Тонка плівка завдяки своїй рухливості дарує чарівні високі і середні частоти, але погано справляється з низькими — тут-то і приходять на допомогу звичайні динаміки, чому система і є гібридною.
Творець навушників ТДС-7 Ігор Левицький називав 5АС ДС-017 шедевром радянського колонобудування. Акустика грала від 25 Гц до 25 кГц, нерівномірність АЧХ — у межах 3 Дб (що відповідає стандартам студійних моніторів), коефіцієнт нелінійних спотворень — менш як 0,5 %. Шкода лише, що тираж цієї АС не перевищував кількох сотень екземплярів. Сьогодні на ці колонки полюють колекціонери, а ціни на вторинному ринку перевищують $1000.
До речі, 5АС ДС-017 — не єдині радянські електростати. Були також моделі 25АСЭ-101 СТАТИК, Статик М і АСДС-201 Диностатик, але їхній тираж теж був мізерним.
1988 — Естонія ЛП-001
Перший серійний радянський CD-плеєр з’явився майже через десятиліття після перших експериментальних зразків, якими були Луч 001 і 002. Перший Луч з’явився ще 1979 року — за три роки до офіційної презентації формату CD компаніями Philips і Sony. Тобто це був перший плеєр лазерних дисків у світі!
Кажуть, що диски для цих апаратів були дуже схожі на CD, але робилися зі скла. Запис був 11-бітним (у CD — 16-бітний), а частота дискретизації такою ж, як у CD — 44,1 кГц. Щоправда, у тираж Промені не пішли. Девайси були надто складні для масового виробництва, потрібних компонентів не було, тому уряд забракував проект.
Однак досвід, отриманий під час розробки «Променів», дозволив швидко налагодити виробництво CD-плеєрів у другій половині вісімдесятих. Естонія 001 вже не є оригінальною розробкою — цей плеєр скопійовано з Philips, а необхідні запчастини імпортувалися з-за кордону через чехословацький завод Tesla, який виробляв CD-плеєри за ліцензією французької компанії. Так що в Естонії стоять мікросхеми Tesla і використовується ЦАП 1540 від Philips. Випущено було таких плеєрів усього 2,5 тисячі штук, коштував девайс 1200 рублів. Наприкінці вісімдесятих компанія «Мелодія» випустила багато лазерних дисків з музикою, при цьому CD коштував відчутних 20 рублів.
Висновок
У двотисячних радянські АС, куплені за безцінь на вторинному ринку, були хорошою альтернативою бюджетним китайським колонкам. Але навіть тоді в них зацікавлені були здебільшого ті, кому не ліньки було допрацьовувати їх паяльником і напилком.
У наші дні певний інтерес можуть представляти радянські підсилювачі вищого класу, які після належної профілактики можуть непогано розгойдати пасивну акустику. Але конкуренцію їм складає безліч імпортних пристроїв з більш сучасним функціоналом. Тому сьогодні радянською аудіотехнікою захоплюються здебільшого колекціонери та поціновувачі вінтажної апаратури.