Листопад 2014. Зірки на небі зійшлися таким чином, що я продав свій комп’ютер за непогані гроші і постало питання про складання нового.
Не те щоб старий комп’ютер мене не влаштовував. Ні . там було все як годиться — 8 ядер, 4.7 Ггц, водянка, дві відеокарти, SSD та інше. Мені завжди хотілося чогось особливого, чого немає ні в кого, або майже ні в кого. Це стосується не тільки комп’ютерів, а й звичайних речей у цьому світі.
Усе той самий листопад 2014 року. Знаходжу оголошення про продаж вживаних комплектуючих, серед яких є те, про що я тільки мріяв. Intel Core i7-4790k. Відпущу подробиці угоди, скажу лише результат. З усього, що я придбав, у мене залишився тільки він — i7-4790k, собівартістю в 2500 рублів). Так-так, 2500 рублів я не дорахувався після продажу всього купленого (включно з бензином на дорогу і вином), і в мене було те, від чого я втратив сон на найближчі кілька днів.
Знову почалися нескінченні огляди, порівняння і побудова концепцій різних ПК. Але вирішальну роль у моєму виборі всіх інших комплектуючих зіграв мій друг, який сказав, що його консоль маленька, потужніша і тихіша за будь-який ПК. Я захотів свою консоль, нехай не таку маленьку як у нього, але явно потужнішу в рази і максимально безшумну. Було вирішено дотримуватися форм-фактора mini-itx, тому що дві відеокарти я більше не хотів. Борознячи простори інтернету, я побачив і відразу закохався в корпус Bitfenix Prodigy, якраз під mini-itx материнські плати. Порадившись із дружиною, було вирішено брати його в білосніжному кольорі під назвою Arctic White. Відразу ж було придбано материнську плату Asus z97i-plus, систему рідинного охолодження Corsair h100i, і блок живлення FSP Everest 600W 80 plus. У ящику валялася планка пам’яті на 4gb незрозумілого виробника і HDD Seagate на 2 Tb. Ясна річ, що пам’яті мало, потрібен ще SSD і відеокарта. Але у мене був він — Core i7-4790k, і для початку мені цього було достатньо. І зараз вам я хочу розповісти про те, як я реалізовував у життя те, про що місяць тому і подумати не міг.
Отже, поїхали. На фото представлені компоненти моєї консолі :
— корпус Bitfenix Prodigy Arctic White;
— материнська плата Asus z97i-plus;
— герой цієї статті — Intel Core i7-4790k (у буржуїв в інтернеті знайшов про свій номер на процесорі — batch № L423b537, Vid: 1.046v 4.5GHz 1.26v XTU)
— СВО Corsair h100i.
Пізніше приїде блок живлення FSP Everest 600W 80 plus.
Спочатку я підготував корпус для інсталяції всього обладнання. Було демонтовано верхній кошик під жорсткі диски і раму під DVD-привід. Перше дає можливість у майбутньому встановити довгу відеокарту, а друге дасть змогу встановити у верхню частину корпусу радіатор СВО Corsair h100i.
Прикрутив вентилятори до радіатора, а потім все це разом до корпусу. Ця конфігурація працюватиме на видих, відповідно вентилятори дмуть через радіатор вгору.
Шланги СВО даної моделі товщі, ніж у тієї ж Thermaltake Water 3.0 Pro, яка у мене була до цього, і тому гірше згинаються. Цей мінус даної СВО позначається підвищеним тиском на сокет материнської плати, тому радіатор вирішено було встановити саме так — шланги праворуч у корпусі (якщо дивитися з боку PCI-E слота), а сокет ліворуч. Якщо поставити його навпаки, то шланги створюють на плату ще більший тиск, причому не зверху на плату, а крутного типу навколо сокета. А там, де великі температури, це ні до чого. Водночас товсті шланги — це плюс, оскільки їхня пропускна здатність вища.
Далі в материнську плату було встановлено процесор.
Зі зворотного боку плати прикріпив підсилювальну пластину з комплекту СВО. Спочатку вона не підійшла, але потім я схаменувся і перевернув її на 180 градусів і лягла ідеально на бекплейт сокета. На фото все видно.
Прикрутив материнську плату до корпусу чотирма болтами.
Просто футуристичне фото.
І ще одне. Друг назвав це фото «Містом майбутнього».
Поверхня процесора була знежирена спиртом і притиснута помпою СВО з її рідною термопастою. Фіксуючу рамку помпи прикрутив гвинтами, причому робив це приблизно так само, як у двигуні автомобіля прикручують голівку з клапанами до блоку циліндрів. Спочатку притиснув злегка всі гвинти, а потім потихеньку, в кілька підходів, хрест на хрест їх закрутив до кінця. На мій погляд, це дасть змогу термопасті розподілитися між процесором і теплознімачем помпи більш рівномірно.
Фітинги помпи трохи торкаються радіатора системи живлення материнської плати, що не є добре. Але подумавши і зваживши всі за і проти, я вирішив залишити все саме так.
Припустимо, грітиметься радіатор градусів до 80 у розгоні, і з ним грітимуться фітинги СВО через їхню близькість до радіатора.
Але СВО і розрахована на великі температури, тому страшного в цьому я нічого не побачив. Тільки одні плюси від самого положення помпи і її портів у просторі. Порти для під’єднання вентиляторів «дивляться» в бік задньої панелі, і їх можна акуратно вкласти в загальну магістраль із кабелем для живлення всієї системи СВО (sata-шний). До них додався USB-кабель, що під’єднується з боку PCI-e слота материнської плати до помпи одним кінцем, і приблизно там само в саму материнську плату, у розпаяний додатковий USB-порт іншим кінцем. Оскільки довжина цього кабелю велика, його було прокинуто непомітно збоку від помпи, де проходять дроти до портів вентиляторів, і повернуто назад. Візуально цього і не зрозуміти, проте фактично цей дріт складений навпіл і прокладений між сокетом і задньою панеллю. На фото все видно.
Наступний етап — підключення вентиляторів до помпи — по два з радіатора СВО і з корпусу. Обожнюю, коли все прокладено й укладено з розумом, тим паче, комп’ютер збираю собі. Хоча і клієнтам завжди роблю з душею.
Помпа має два порти для керування вентиляторами. У комплекті з СВО йшли два розгалужувачі 4-Pin. Підключивши їх до помпи, ми можемо живити чотири вентилятори. Якраз стільки ми і маємо в корпусі. З помпи виходить 3-pin конектор, з одним проводом — це від датчика обертів самої помпи. Його під’єднав до роз’єму CPU Fan на материнській платі, щоб та не лаялася на нульові оберти вентилятора процесора під час старту системи, а також для моніторингу його оборотів у тому ж біосі. Хоча це можна робити і через фірмову утиліту від Corsair, скачувану з їхнього сайту. На самій материнській платі залишилися не задіяними ще два 4-Pin роз’єми під вентилятори. Так що запас у нас є, якщо що.
Чому я під’єднав корпусні вентилятори до помпи розповім коротко трохи пізніше, коли коротко описуватиму утиліту Corsair Link, а взагалі завтра викладу окрему статтю, присвячену СВО Corsair h100i.
Після розведення проводів системи вентиляції моєї консолі, я приступив до прокладання USB 3.0 кабелю і SATA-шлейфів. Перший виявився схожим на шланги СВО за гнучкістю, і загнути його від основи порту вниз не представлялося можливим. Тому він йде вгору, де кріпитися стяжками до вентиляторів, що охолоджують радіатор СВО, і йде знову вниз з іншого боку, до задньої кришки корпусу. На самій кришці розташовані два порти USB 3.0, кнопки Power і Reset, а також індикатори Power Led і HDD Led. Дроти від них я теж акуратно уклав, зафіксувавши їх стяжками біля самої кришки, щоб уникнути їхнього зміщення під час зняття боковини. А ось дріт, що відповідає за навушники і мікрофон, я зняв з двох причин. Перша — він занадто жорсткий і тягнути його до роз’єму материнської плати мені не хотілося, тому що він зіпсує всю внутрішньокорпусну картину, а вона для мене важлива. Друга причина — я ніколи в житті не користувався портами для навушників спереду корпусу через їхню малу потужність. Шлейфи SATA я теж акуратно підвів до місця дислокації HDD і майбутнього SSD. Сам то SSD у мене є, навіть два, але вони обидва неробочі . тієї самої знаменитої фірми з трьох букв. Знаючі люди, я думаю, мене зрозуміли. Третій стоїть у ноутбуці і ще поки живий. А всього на моїй практиці вже п’ять із шести вирушило до прабатька.
Потім було встановлено HDD у нижній лоток кошика.
Далі за планом ішов блок живлення, який приїхав трохи пізніше. Кабель-менеджмент, все як годиться, але одного я не врахував, хоча начебто і врахував — довжина блока живлення. За габаритами він підходив до відсіку для блока живлення, а ось з його повною довжиною я прогадав, бо під’єднавши потрібні мені кабелі до роз’ємів блока живлення, він додав у довжині ще добрих два сантиметри, які припали на штекери цих кабелів і вигини проводів. Блок живлення кріпиться спочатку до невеликої рамки, а вже сама рамка прикручується до корпусу. Зазор між рамкою і корпусом склав близько 1 см, і тому кріпити блок буду через чотири сантиметрові втулки і подовжені болти. Скоро я це реалізую, а поки блок просто лежить не прикрученим у своєму відсіку.
З проводами довелося повозитися годинку, щоб все продумано прокласти і скріпити. Відчував себе в процесі цієї справи крутим електриком.
З другого разу все зробив грамотно, де необхідно, дроти скріпив стяжками на липучках, що йдуть у комплекті з блоком живлення.
Ще раз хотілося б відписати низький уклін творцям корпусу, бо скрізь завбачливо були зроблені отвори під дроти. Заживив материнську плату, HDD, помпу, зайве сховавши у відсік для блока живлення і зафіксувавши все стяжками. Блок живлення розташував вентилятором донизу, тому що на дні корпусу розташовується вставка із сіточкою від пилу.
Далі, встромивши в слот планку пам’яті, я пішов заводити систему і готуватися до встановлення ОС. Натиснувши на кнопку, я злякався. Вентилятори в корпусі збожеволіли і шалено гуділи секунд п’ять-сім. Потім настала тиша, і я потрапив у біос. Я не можу зрозуміти, навіщо так зроблено, що під час увімкнення комп’ютера вони гудуть? Пил видувають? Причому на Thermaltake Water 3.0 Pro така сама картина під час старту системи. Даремно вони так. Усе враження псують.
Під’єднав зовнішній USB-привід, залив Win 7 домашня розширена x64, поставили драйвера і перейшов до одного з найцікавіших моментів — розгону. Але для початку була завантажена і встановлена утиліта Corsair Link.
Утиліта спочатку мене не вразила, навіть не сподобалася, я так вам скажу. Але придивившись і спробувавши вдуматися в її інтерфейс, я був вражений її функціональністю. Я завантажив у неї скін мого корпусу з боку PCI-E слота. Ліворуч у стовпчику розташовані датчики і пристрої, що показують відповідні параметри в реальному часі. Там і вентилятори, і термодатчики. Їх можна перетягнути на зображення корпусу і розставити так, як воно і є насправді. Дуже зручно. Далі мене чекав приємний сюрприз — датчик температури охолоджувальної рідини в контурі СВО ! На мій погляд — це найголовніший датчик у системі. Чому? Про це скоро в моєму огляді, присвяченому цій СВО.
Вивчивши статті на іменитих порталах про розгін і напруги 4790k, я зрозумів, що мені пощастило з двох причин:
1. Мій процесор стабільно працює на частоті 4.7 ГГц (47х100) при напрузі 1,273 В., іноді піднімаючи її до 1,292 В., в той час як у декого, це ледве-чи не стоковий вольтаж, а частота 4.7 ГГц їм дається за умови шалених напруг в 1,37-1,45 В. Інтел не радить піднімати напругу вище 1,3 в, щоб уникнути прискореної деградації кристала. Ось чому я зупинився на цій частоті. Вона підходить для роботи в режимі 24/7, що було підтверджено в стрес-тесті Linx 0.65. Оскільки вільної фізичної пам’яті після завантаження ОС залишалося близько 2,5 Гб, я її розподілив на два одночасно запущених тести Linx 0.6.5. Причому стрес-тестів всього було запущено три. Два з них — Linx 0.6.5, стартували з різницею в 15 секунд, щоб процесор при переході до наступного проходу не встиг охолонути, і один AIDA Extreme Engineer Edition, який виконував стрес-тест вбудованого в процесор GPU, тим самим ще сильніше прогріваючи його. Така зв’язка з трьох тестів найсильніше піднімала температуру ядер, що мені і потрібно було.
2. Друга причина — мені не довелося скальпувати свій процесор, тому що все отже добре з температурою.
Чи взяв я 5 ГГц? Ні, не взяв, бо такий режим неприйнятний для роботи всієї системи через високу напругу на процесорі і його прискорену деградацію. Та й пройти тести не вдалося, як я не піднімав напругу. Комп’ютер стартував і на 5150 МГц, але під час запуску Linx окукливался ) Пробував гнати за допомогою BCLK, змінюючи його аж до 105.0 МГц, але іноді комп’ютер все-таки глючив. Тому вирішено було гнати тільки множником.
Окремо хотілося б передати привіт і повагу інженерам Asus. Що попередня моя материнська плата Sabertooth 990fx r.2.0, що ця — зроблені на тверду п’ятірку з мінусом ) Є невеликі недоліки, які через їхню малу значущість я згадувати не буду. Краще розповім про налаштування біос, тому що на просторах інтернету люди розганяють такі конфігурації трохи по-іншому. Біос було оновлено на версію 2302, скинуто на дефолти і відбудовано заново.
Нижче будуть перераховані дії і пункти в біосі, які зазнали змін:
1. Переходимо в режим Advanced біоса і відкриваємо вкладку Ai Tweaker.
2. У параметрі AI Overclock Tuner вибираємо значення Manual.
3. У параметрі CPU Core Ratio вибираємо значення Sync All Cores.
4. Далі, йдемо в пункт 1-Core Ratio Limit і виставляємо потрібний нам множник. У цьому разі 47.
5. Їдемо вниз, тієї самої вкладки Ai Tweaker, де знаходиться управління живленням і в параметрі CPU Core Voltage вибираємо Offcet Mode.
6. У рядку CPU Core Voltage Offcet виставляємо потрібну напругу. У моєму випадку це 0,083.
Хочу відразу сказати, бо в інтернеті цього я не знайшов (або погано шукав), що потрібно при розгоні в параметрі CPU Core Voltage ставити саме Offcet, а не Manual, інакше процесор не буде в простої скидати напругу. І навіть якщо ви не збираєтеся розганяти свій процесор, я рекомендую вам підібрати напругу вручну, тому що дефолтна напруга процесора на порядок вища, ніж мінімально необхідна для його роботи. Як наслідок, тепловиділення його підвищується, а за ним і шум системи охолодження. Так, якщо під час розгону мого процесора вручну не виставляти напругу, автоматично вона сягатиме в навантаженні 1,349 в., а в ручному режимі — 1,292. Різниця насправді пристойна.
7. У вкладці Ai Tweaker вибираємо підменю External DIGI+ Power Control.
8. У параметрі CPU Power Phase Control вибираємо значення Extreme.
Це все, що пов’язано з розгоном процесора. Більше я нічого не змінював.
Окремою статтею напишу про СВО Corsair h100i, тому що там є про що розповісти, тим паче в рунеті, крім тестів немає нічого. А особливості самої утиліти і як вона поглючує (що дуже прикро) тут писати не буду, хоча сама СВО мені дуже подобається.
Перейдемо до синтетичних тестів. Відразу хочу зауважити, що всю міць моя платформа показати не зможе, тому що в ній лише одна планка DDR3-1333, тобто пам’ять працює в одноканальному режимі та на невисокій частоті, що відразу видно в деяких тестах, під час порівняння з іншими процесорами. Але все ж, цікаво подивитися результати і порівняти їх з результатами тестів шановного Bitterliaf, який написав цікаву статтю в Клубі Експертів, під назвою «Час вибирати камені. Частина 3, розгін проти енергоефективності». З його дозволу я взяв результати тестів процесора Intel Core i7-4770, про який він розповідає в цій статті і порівняв зі своїм i7-4790k. Я проводив тільки синтетичні тести процесора, оскільки нормальної графіки у мене поки що немає. Тестування проводилося за стокових налаштувань біоса, і з розгоном до 4.7 Ггц.
Отже, поїхали. Моя тестова конфігурація:
— корпус Bitfenix Prodigy Arctic White;
— материнська плата Asus z97i-plus;
— Intel Core i7 4790K;
— СВО Corsair h100i;
— noname DDR3-1333 МГц;
— HDD Seagate ST2000VN 2Tb;
— блок живлення FSP Everest 600W 80 plus.
Версія БІОС Asus z97i-plus — 2302
Версія ОС — Windows 7 x64 Home Premium 6.1.7601 (Win7 RTM)
Останні драйвера з сайту Asus.
Corsair Link v2.7.5339
Результати синтетичних тестів.
Першим буде багатопотоковий Wprime.
Розігнаний i7-4790k швидший за стоковий від 10 до 13%, який зі свого боку швидший за i7-4770 від 7 до 10%. Різниця пояснюється скоріше тактовими частотами, а не якимись там архітектурними нововведеннями (яких у принципі й немає).
Далі йде Fritz Chess Benchmark.
Розігнаний i7-4790k швидший за стоковий себе на 10%, а останній швидший за i7-4770 всього на 3%, що знову можна списати на різницю в тактових частотах.
Maxton Cinebench R15 показує приблизно ту ж картину.
Результати повністю відповідають тактовим частотам процесорів. Різниця від 4 до 10%.
Наступним тестом буде Luxmark. Він цікавий тим, що активно використовує оперативну пам’ять. А оскільки мій стенд має тільки одну планку і працює в одноканальному режимі, та ще й на частоті 1333, то тут переможцем виходить більш досконала платформа на процесорі i7-4770, з двоканальною пам’яттю.
Перевага 4770 над моїм 4790k цілих 24% і відіграти розгоном її ніяк не виходить. Все-одно програш склав 7%. Цікаво повторити цей тест із двоканальною пам’яттю.
Далі у нас за списком йде X264 HD Benchmark.
За логікою речей, 4790k має бути швидшим. У першому прогоні він здобув перемогу, а ось у другому ні. Вузьким місцем, найімовірніше, є обсяг оперативної пам’яті та одноканальність.
Ну і на завершення — SPV Mark 3.0.3b
Перемога розігнаного монстра i7-4790k над самим собою і своїм, тепер уже молодшим братом, в особі i7-4770.
Які висновки можна зробити з тестів? Міняти 4770 на 4790k немає сенсу точно, враховуючи ціни на ці процесори сьогодні, і різницю в продуктивності. Розгін процесора дає приріст близько 10% продуктивності, що не так вже й погано. Якщо процесор під час розгону працює на хорошій напрузі — взагалі шикарно.
Ну а за статтею, загалом, хотілося сказати таке. У найближчих планах купити нормальну пам’ять, з частотою 1866, двома планками 16 Гб. Більш швидку пам’ять брати сенсу не бачу, бо виграш буде непомітним, а ось ціна почне кусатися сильно. Так само буде куплений SSD, найімовірніше Samsung 840 EVO на 250 Гб. У планах була купівля відеокарти від MSI, а саме GTX 970 Gaming, але обвал рубля їх переглянув докорінно. Є думка взяти за 11000 рублів б/в референсний AMD R9 290X, поставити на нього NZXT G10 разом з NZXT G41. Перший є таким собі адаптером для відеокарти під процесорну водянку. NZXT G41 має форм-фактор 140 мм, і під неї якраз є місце в моєму корпусі на задній стінці. У планах замінити корсарівські вентилятори на Noctua NF-F12 PWM, бо вони видають неприємний гуркіт, хоч і тихі самі по собі. Про все це я напишу вже в іншій статті, де будуть тести всієї системи від 3D Mark до Crisys 3.
Після того, як текст статті було набрано, сталося те, чого я не очікував взагалі. Під час роботи у фотошопі, а саме створення зображень для цієї статті, комп’ютер перезавантажився. Причому кілька разів і в різні моменти, але у фотошопі.
Що сталося? Питання постало конкретно і майже поперек горла. Згадався мій минулий комп’ютер із процесором AMD FX-8320, на якому я взяв 5Ггц, і який пройшов усі тести, включно з Linx. Я написав про це статтю і опублікував її в «Клубі Експертів». Але через тиждень, активно використовуючи фотошоп, мій комп’ютер завис. Він проходив ВСІ стрес-тести, але іноді у фотошопі зависав. Іноді ще в Google Chrome, під час перегляду флеш-контенту. Це був удар для мене, тому що я був упевнений в тому, що у мене супер-процесор, і до того ж, я вже опублікував статтю. І тут, мій герой 4790K мене підводить також. У випадку з AMD довелося скинути частоту до 4.7 ГГц, щоб уникнути зависань і перезавантажень. У цьому випадку, стабільна частота склала 4,6 ГГц.
Спочатку я засмутився, адже хотілося ж якомога могутніше. Але коли я знову став підбирати мінімальну робочу напругу для цієї частоти, я зрозумів, що так навіть краще. Тепловиділення процесора знизилося на порядок (якщо врахувати, що воно й так невисоке), а різниця склала всього 100 МГц. на ядро. Переробляти всю статтю не хотілося тільки з однієї причини, і це аж ніяк не через лінь. Я хотів наочно всьому нашому «Клубу Експертів» показати, що тестування всієї системи при розгоні не повинно обмежуватися проходженням стрес-тестів, типу Linx. Якщо розганяєш і процесор, і відеокарту, потрібно поганяти комп’ютер як слід, тому що супер Linx його не вішав, а «якийсь» фотошоп зробив це, не напружуючись, до того ж не розігріваючи воду ні на градус.
Щоб вам стало наочніше, я наведу дані за напругою, температурою і обертами вентиляторів для двох частот мого процесора — 4600 і 4700 МГц.
Як видно з таблиці, максимальні робочі напруги відрізняються досить вагомо, відповідно і тепловиділення процесора збільшилося на 20% на частоті 4700 МГц. Рівень шуму підвищився теж, але не особливо помітно, тому що оберти вентиляторів перебувають у допустимій зоні значень навіть на частоті 4700 МГц. А на 4600 МГц їх практично не чути — тільки тихий рокіт підшипника вентиляторів Corsair.
Прошу звернути увагу на значення параметра виходу оборотів вентиляторів на максимальні оберти. Під 100% навантаженням цей час займає від п’яти хвилин. Граючи, припустимо, в Crisys 3, який такий процесор на 100% завантажити на такий час не зможе (як і будь-яка інша гра), ми отримуємо практично безшумну систему, за умови, що відеокарта в нас буде тихішою. Вище я написав про плани купити R9 290X і поставити на неї NZXT G10+G41.
В інтернеті я бачив тести хлопців з-за бугра, в яких така зв’язка давала температуру відеоядра близько 50 градусів Цельсія в Unigine Heaven Benchmark. Це просто якась фантастика. Тому цю ідею буду реалізовувати, адже я вже на півдорозі до безшумного комп’ютера.
Усім удачі, і спасибі за терпіння. З прийдешнім Новим Роком.