Огляд і тестування SSD TeamGroup T-Force Delta MAX White ARGB об’ємом 1 Тбайт: просторо, швидко і з вогником

Декоративне підсвічування у фаворі у виробників уже досить давно. Материнські плати, відеокарти, системи охолодження процесорів, SSD. Ось і накопичувач TeamGroup націлений на користувачів, які прагнуть прикрасити свій системний блок.

Обіцяють до 560 Мбайт/с на лінійному читанні і до 510 Мбайт/с на лінійному записі, а також до 80 тис. IOPS на записі і до 90 тис. IOPS на читанні. Заявлено трирічну гарантію за умови запису не більше 800 Тбайт. Поставляється в роздріб лише версія об’ємом 1 Тбайт. Згадується версія і на 2 Тбайт, але чи вийде вона — неясно.

Упаковка і комплектація

Накопичувач поставляється у великій картонній коробці з «суперобкладинкою».

Усередині коробки досить багато вільного простору, що дає деяку підстраховку від пошкоджень у разі здавлювання під час транспортування. Це є «плюс» — переважна більшість сучасних SSD поставляється в плоских невеликих упаковках, де подібного немає і в помині.

Сам накопичувач вкладено в картонний ложемент, а компанію йому складають два кабелі для ввімкнення підсвічування, невеликий буклетик-інструкція зі встановлення, наклейка на корпус системного блоку, тканинна серветка. Ось який-небудь SATA-кабель би. У білому обплетенні — цілком би поєднувалося з корпусом цього накопичувача.

Зовнішній огляд: корпус, підсвічування

Накопичувач виконаний у корпусі з білого (перламутрового) пластику. І, несподівано, накопичувач досить важкий (у всякому разі, з «набитою рукою», коли SSD тримаєш у руках регулярно, різниця відчувається миттєво): типово SSD такого об’єму важать близько 30-45 грамів, тут же — 80 грамів.

Також варто звернути увагу: накопичувач виконаний у вже застарілому на сьогоднішній день форм-факторі з висотою корпусу 9.5 мм. Сучасні 2.5″ SATA SSD йдуть із корпусом 7 мм, 9.5 мм уже давно в минулому. Втім, шансів на те, що цей накопичувач хтось буде встановлювати в ноутбук, небагато.

Такий розмір корпусу явно обумовлений необхідністю розмістити елементи підсвічування. Для нього ж у комплект із накопичувачем вкладено два кабелі, а на корпусі, поруч з інтерфейсними роз’ємами, розміщений Micro-USB:

Без підключення одного з кабелів підсвічування не працює. На працездатності накопичувача це ніяк не позначається.

Зовнішній огляд: апаратна платформа

Приємний сюрприз очікував мене під час звернення до апаратної платформи, на якій побудовано накопичувач

SMI Flash ID від Вади ма vlo Очкіна

Повноцінний контролер Silicon Motion SM2258 у зв’язці з гігабайтним DRAM-буфером у зв’язці з тридцятьма двома 64-шаровими мікросхемами Samsung TLC 3D NAND.

На тлі переважної переваги серед SATA SSD безбуферних контролерів — перед нами дуже навіть непоганий накопичувач. Одним з небагатьох його аналогів є, наприклад, ADATA Ultimate SU800, який, судячи з нещодавнього огляду, дуже близький нашому герою — той самий контролер, флеш-пам’ять, тільки в якості DRAM використовується DDR3 від Samsung, а не SK Hynix.

Звертає на себе увагу те, що у даного накопичувача, при вельми багатому в цілому SMART, недоступний програмний моніторинг температури:

Зроблено це не просто так. Підсвічування — у процесі її роботи температура спокійно підбирається до позначок від близько +30. +33°С у дальній частині корпусу до +37. +40°C у районі інтерфейсних роз’ємів.

Під час інтенсивного перезапису температура доходить до +52°C.

Це на відкритому просторі. У корпусі з металевим кріпленням, можливо, температури будуть нижчими, а ось із пластиковими «санчатами», та без потоку повітря, нагрівання може виявитися ще сильнішим.

Декоративне підсвічування

І ось ми плавно перейшли до головної особливості досліджуваного накопичувача — декоративного підсвічування. Як я вже зазначив вище, без підключення додаткового кабелю підсвічування не працює, при цьому на основній функції даного SSD «бути накопичувачем» це ніяк не позначається.

Підсвічування можна підключити до материнської плати двома способами: або до стандартної колодки USB 2.0, або до трьохконтактної колодки з напругою 5В.

Окремо підкреслю: схожі зовні чотириконтактні RGB колодки з напругою 12В не підходять.

При підключенні до них є ризик спалити підсвічування накопичувача. Хоча під’єднати не вийде, якщо не докладати зайвих зусиль — одне гніздо на конекторі кабелю SSD спеціально заглушене і чотири штирі в нього не ввійдуть.

Під час підключення до колодки USB накопичувач просто світиться таким собі перламутровим кольором:

При цьому типі підключення підсвічування некероване.

USB-підключення виглядає зайвим: теоретично можна реалізувати живлення світлодіодів від роз’єму SATA-Power і позбутися одного дроту. Але на практиці це означає зміну основної друкованої плати SSD, що здорожує виробництво накопичувача. Ну а враховуючи, що тут використовується еталонний проєкт розробки Silicon Motion, доведеться для втручання підключати ще й цю компанію.

При підключенні до трьохконтактної колодки материнської плати накопичувач починає переливатися різними кольорами.

І підсвічуванням можна керувати силами материнської плати — через BIOS (якщо таке управління реалізовано в материнській платі) або через спеціальний застосунок від виробника материнської плати: ASUS (Aura Sync), ASRock (Polychrome Sync), Biostar (Advanced Vivid LED DJ,) Gigabyte (RGB Fusion 2.0), MSI (Mystic Light Sync). Власного додатка у накопичувача немає.

Приблизно так виглядає управління підсвічуванням через BIOS материнської плати ASRock

Тестовий стенд

  • Процесор: Intel Core i5-8600K, розігнаний до 5200 МГц («скальпування» із заміною термоінтерфейсу на ЖМ);
  • Оперативна пам’ять: Corsair Vengeance LPX DDR4-3600 18-19-19-39 з розгоном до 3866 МГц з таймінгами 16-16-16-38;
  • Материнська плата: ASRock Z370 Extreme 4;
  • Система охолодження процесора: Thermaltake Water 3.0 Ultimate;
  • Системний накопичувач: PCIe NVMe SSD Silicon Motion SM2262G об’ємом 480 Гбайт (інженерний зразок);
  • Блок живлення: Corsair HX750W;
  • Операційна система: Windows 10 x64 «Домашня» версія 20H2 (10.0.19043.1348).

Як програмне забезпечення використовується комплект з Iometer, dd і fio з самописними сценаріями. Сформовані звіти розбираються в таблиці Excel за допомогою самописних макросів і будуються графіки з таблицями. Тести на копіювання, архівацію та мікшування — це реальна робота з реальними файлами (фото, відео, документи MS Word), а не штучні «траси»-імітації з якого-небудь пакету на кшталт PCMark8 або PCMark10. Також використовуються традиційні бенчмарки: AIDA64, PCMark8 і Crystal Disk Mark 8.0.1.

Тестування

SLC-кешування

Трохи про SLC-режим. Вступна теоретична частина перед тестуванням.

Архітектурно, SSD — це масив з деякої кількості кристалів флеш-пам’яті. Швидкість масиву — спільність швидкостей кристалів, розподілених по одному або декількох каналах контролера (на кожному каналі або поодинці, або за алгоритмом чергування).

Прогрес іде шляхом збільшення щільності зберігання даних. Зростає ємність кристалів: років сім тому в ходу були кристали NAND на 32-64 Гбіт, то сьогодні і 1 Тбіт вже звичайні. У підсумку для складання одного і того ж обсягу потрібно все менше і менше кристалів. А ні швидкість читання, ні запису у NAND не зростають пропорційно. Так з’явився алгоритм «прискореного» запису — SLC-режим і зараз, споживчі SSD без нього — рідкість.

Пізніше в мікропрограми багатьох накопичувачів стала закладатися відкладена консолідація даних, коли перезапис даних у «рідному» режимі відбувається тільки за фактом надходження нових даних ззовні — своєрідна черга з витісненням. Якщо на накопичувач надходить запит на читання блоку даних, швидкість віддачі залежатиме від того, в якому стані цей блок зберігається на поточний момент — «не ущільнене» читається швидше. Подібний прийом може дати деякий приріст швидкодії в програмах з активним кешуванням, де тимчасові файли активно пишуть/видаляють, а їхнє довготривале зберігання не потрібне.

У підсумку в тестах продуктивності виникає майже повна аналогія з «гібридниками» (SSHD): багато популярних бенчмарки оперують обмеженим об’ємом даних на невеликому часовому відрізку, тобто всі їхні операції опиняються в рамках SLC-буфера, частково або повністю. Інакше кажучи, результати, отримані в бенчмарках на кшталт Crystal Disk Mark, можуть бути далекі від реальності.

Вплив SLC-кешу на дрібноблочне читання

Створюємо тестовий файл, заповнений випадковим чином блоками по 4 Кб, який повністю поміщається в SLC-буфер. Перший замір швидкості читання. Після робимо паузу, щоб мікропрограма зробила консолідацію записаних даних, якщо вона це робить. Другий вимір швидкості читання. Потім пишемо на накопичувач обсяг даних, достатній для витіснення текстового файлу з SLC-буфера. Знову пауза. Третій вимір. У підсумку отримаємо:

  1. Результат, який дають класичні бенчмарки.
  2. Чи використовується SLC-буферизація в операціях читання, чи дані відразу консолідуються.
  3. Результат в обхід SLC-кешування — те, як з часом працюватимуть програми.

Випадкове читання блоками 4 Кб в один потік із глибиною черги запитів 1, Мб/с

TeamGroup T-Force DeltaMAX RGB 1 Тбайт (SM2258, TLC 3D 64L 256 Gbit Samsung, 02K0S6OA, 11.2021)

Очевидно, що апаратна платформа упорядковує дані, але, тим не менш, частково вони залишаються «неущільненими». Однак повне витіснення з SLC-кешу призводить до зменшення показників швидкодії. Втім, навіть кінцевий результат цілком непоганий.

Стійкість швидкісних характеристик: лінійний запис

Тест дасть змогу виявити наявність SLC-режиму й обсяг прийнятих у такому режимі даних, а також швидкість приймання даних накопичувачем після вичерпання SLC-буферизації.

У режимі лінійного крупноблочного запису SLC-режим видно, але вплив його незначний: приймається близько 15 Гбайт даних на швидкості 480 Мбайт/с, потім швидкість падає до приблизно 440-450 Мбайт/с і тримається така — до кінця обсягу. Є проблеми зі стабільністю після заповнення половини об’єму, але вони некритичні і в звичайній побутовій експлуатації проблем не доставлять.

Загалом тест пройдено «із зауваженнями, але на відмінно».

Стійкість швидкісних характеристик: дрібноблочний запис, робота без TRIM

Безперервний дрібноблочний запис з великою глибиною черги запитів за відсутності TRIM (накопичувач адже не розмічений) — тип навантаження, не властивий домашнім ПК, це скоріше серверне навантаження, де важливі показники сталості швидкостей. Але показовий — слабке місце «безбуферних» контролерів у тому, що в разі постійних запитів до всього масиву пам’яті, мікрокод контролера накопичувача змушений постійно зупиняти роботу для вивантаження непотрібних фрагментів таблиці ретранслятора та підвантаження нових. Це виражається в сильному розкиді показників моментальної продуктивності. Що більший масив флеш-пам’яті, то більший цей розкид. Занадто «гальмівні» SSD можуть викликати такі затримки, які може помітити навіть пересічний користувач на домашньому ПК.

Повне «засмічення» масиву комірок дає змогу побачити, як поводитиметься накопичувач за умови відсутності команди TRIM. Корисно для використання USB-боксів, адже навіть у швидких рішеннях USB 3.0 можуть бути девайси з помилками в програмній частині, через які до накопичувача не буде доходити команда TRIM.

В умовах інтенсивного дрібноблочного запису, за наявності чистих осередків пам’яті, накопичувач забезпечує швидкодію близько 90 тисяч IOPS в SLC-режимі (записується близько 11 Гбайт даних) і близько 80 тисяч IOPS поза ним, причому показники досить стабільні. До речі кажучи, тут ми теж бачимо провал, тільки якщо на лінійному записі він припадає приблизно на 500 Гбайт, то тут це трапляється на позначці близько 840 Гбайт запису.

А перехід в «усталений стан» відбувається після приблизно 1160 Гбайт запису, що свідчить про запас швидкодії, що дає змогу ефективно проводити фонове розчищення масиву пам’яті.

В умовах відсутності TRIM (і наявності пауз у навантаженні) накопичувач здатний приймати до 22.6 Гбайт даних на високій швидкості. Втім, навіть у «засміченому» стані швидкість приймання даних становить близько 150-160 Мбайт/с — гарне значення на тлі переважної більшості сучасних SATA SSD.

Тест пройдено на «відмінно».

Затримки під час відпрацювання TRIM

Накопичувачі на флеш-пам’яті NAND відрізняються від рішень на магнітних пластинах (HDD) тим, що, на відміну від останніх, для збереження швидкодії, їм необхідно проводити стирання даних, які стали непотрібними. На відміну від HDD, де запис можна робити «поверх», без попереднього очищення блоків.

Команда TRIM, яку ОС передає разом з видаленням даних, сигналізує мікропрограмі накопичувача про те, що дані, наявні за певними LBA-адресами, більше неактуальні. Ну а далі все залежить від налаштувань у мікрокоді: відкласти очищення на момент простою, якщо це можливо, або виконати відразу, навіть якщо в цьому немає нагальної потреби.

На живому прикладі має такий вигляд: видалили гру, наприклад, Red Dead Redemption 2, яка займає 100+ Гб, і одразу ж намагаємося записати файл на 1-2 Гб, ми побачимо, як швидкість запису падає до нуля. Якщо накопичувач відіграє роль системного, то це може призвести до того, що система може взагалі перестати відгукуватися на дії користувача.

Тест виконують так: на накопичувачі записують шістнадцять файлів по 8 Гб кожен, після паузи в кілька хвилин запускають читання накопичувача з паралельним веденням моніторингу (показання знімають кожні 0.5 секунди), а також проводять видалення цих файлів. В кінцевому підсумку вийшло так:

Дві паузи в 8.5 і 3.5 секунди. Не найкращий показник. Наскільки це типово для SM2258, сказати не можу — не надто часто накопичувачі на цьому контролері трапляються мені на тестування. З того, що було — двояко: траплялися і такі ж, траплялися і з просто невеликим зниженням швидкодії. Ну а постійні гості моїх тестових стендів на SM2258XT/SM2259XT — ці «йдуть у себе» всі поголовно. З іншого боку — 120-130 Гбайт видалятися будуть не надто часто, а на дрібних обсягах «затики» будуть непомітні.

Загальне тестування продуктивності

З підбором супротивників виникли проблеми: далеко не кожен день мені доводиться тестувати SSD такого обсягу. Зі «свіжих» і актуальних результатів у мене під рукою тільки Samsung 870 QVO. Я вирішив узяти Samsung 870 EVO, Samsung 860 Pro і WD Blue 3D вдвічі меншого обсягу — їхні показники цілком можуть служити орієнтиром. А доповнить картину AMD Radeon R5 240 Гбайт — один із численних «клонів» на безбуферному контролері Silicon Motion SM2258XT, класу ультрабюджетних SSD.

Синтетичні стандартні тести «в лоб»

Доопрацьовані тести

Тести проводилися з урахуванням можливих «оптимізацій» під бенчмарки в рамках SLC-режиму: всі тестові файли примусово витіснялися з SLC-буфера додатковим записом. Саме тому результати тестів можуть виявитися несподіваними.

Для початку — «синтетика».

Те, що видає популярний Crystal Disk Mark, і те, з чим доводиться стикатися в реальності, — трохи (а іноді й не трохи) різне.

Перейдемо до користувацьких операцій з реальними файлами.

Висновок

TeamGroup треба віддати належне: під гучним ім’ям і вузькоспрямованою орієнтацією на шанувальників підсвічування в комп’ютері (а SSD у цьому сегменті ринку не дуже багато, вибір обмежений) компанія не стала підсовувати користувачам, як це нерідко буває, відвертий мотлох із копійчаною собівартістю.

Перед нами — цілком гідний ємний SSD: повноцінний контролер з DRAM-буфером не урізаного обсягу (співвідношення 1 Мбайт DRAM на 1 Гбайт NAND), непогана флеш-пам’ять, дуже хороший рівень швидкодії.

Цінник — це важливо, а то й визначально. Який він? А поки що ніякий. На момент написання цих рядків, цього накопичувача немає в DNS, не знаходиться він і в Яндекс.Маркеті.

На Amazon цей накопичувач продається за $121. Для порівняння, Samsung 870 EVO 1 Тбайт пропонується за $150. Crucial MX500 1 Тбайт (апаратно — близький аналог: стара ревізія на тому ж SM2258, а нова — свіжіший SM2259 + TLC від Micron) — за $110, і майже стільки ж просить ADATA за свій ADATA Ultimate SU800 1 Тбайт. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що у накопичувача TeamGroup цілком адекватний цінник порівняно з прямими конкурентами, враховуючи наявність підсвічування. Чи з’явиться він у нашому роздробі — це окреме питання.