Звукова карта MOTU M4 — старша з двох бюджетних пристроїв від відомого виробника. Їй є чим виділитися — відмінні паспортні характеристики, якісний ЦАП, лупбек, преампи, дисплей, 4 входи і 4 виходи. Сьогодні подивимося на карту наживо.
Є чим виділитися?
Зовнішня звукова карта — обладнання, яке (в більшості випадків) працюватиме, поки його не розіб’єш кувалдою. А у випадку дідуся Audiobox 22VSL, на заміну якому і приїхала MOTU M4, і цього може бути недостатньо. У ролику, випущеному виробником багато років тому, карту від Presonus штовхали ногами, переїжджали машиною, реалізовуючи нічні кошмари звукача. А після всіх знущань пристрій без проблем працював і, зізнаюся, це підкуповувало. До речі, самої реклами я так і не знайшов. Потерли через обдарованих повторювачів чи мені це привиділося?
Маркетологи MOTU пішли іншим шляхом, зробивши наголос на ЦАП ESS Sabre32, який компанія використовує в дорожчих інтерфейсах. Тобто, ми отримуємо якісні перетворювачі за невисоку вартість. Погодьтеся, звучить заманливо.
Окремої згадки варта і заява про найпрекрасніші короткі затримки по лікарні. І байдуже, що переважна більшість інтерфейсів у принципі забезпечує плюс-мінус 10 мілісекунд, непомітних навіть якщо грати на басу або VST ударних, моніторячись через DAW.
Підсвідомо менше — краще, особливо якщо ви впевнені у своїй винятковій ритмічній чутливості, непідвладній простим смертним. На щастя, цей параметр М4 легко перевірити, чим і займемося в розділі про затримки.
Якщо і цього здасться мало, то молодша М2 і старша М4 — чи не єдині прилади в класі з повноцінною індикацією рівнів на дисплеї. Вони стануть у пригоді і блогерам, і музикантам: першим сподобається ефектний вигляд кольорових стовпчиків у відеороликах, а другі оцінять можливість за кілька секунд налаштувати гейн під час підключення нових інструментів. Причому в звукозаписну програму при цьому дивитися не потрібно.
Чим М4 кращий за М2?
На відміну від молодшої моделі, в М4 зробили повноцінний регулятор, який керує співвідношенням гучності між комп’ютерним міксом і сигналом із входів. Для роботи ця ручка необхідна і, звісно, це чистий маркетинг з боку MOTU для поліпшення продажів старшої моделі. Мій приклад свідчить, що ця тактика працює.
А ще в М4 є два додаткові лінійні входи. Масштабованість стане в пригоді і це лише питання часу, коли — коли, а не якщо — ці входи знадобляться. Якщо буде потрібно більше мікрофонних входів — можна комбінувати новий інтерфейс зі старим, використовуючи ті самі лінійні входи або просто під’єднавши обидві карти до маку.
Для простого запису ударної установки вже має вистачити, а якщо не вистачить — можна докупити преамп — ось вам і використання припавших пилом роками лінійних входів, для доведення мікрофонної канальності (якщо так можна висловитися) до шести. Більше власникам домашніх студій, на яких інтерфейс і розрахований, навряд чи знадобиться.
Ще в старшій моделі є по дві пари балансних і небалансних виходів на монітори. Знову ж таки, це лише питання часу, коли захочеться підключити додатковий щит-контроль, краще мати запасні виходи про запас, ніж не мати. У М2 ж є тільки одна пара балансних і одна пара небалансних виходів.
Чим схожі М4 і М2?
MIDI вхід і вихід присутні на обох картах і це добре. Особливо в реаліях маку нема чого займати зайвий USB на комп’ютері, якщо можна під’єднати міді-клавіатуру безпосередньо в карту. І працювати буде стабільніше, підключив і забув.
У популярній Focusrite Scarlett 2i2, яка коштує дешевше, приміром, міді і дисплея взагалі немає, на борту всього одна пара виходів на монітори, та й додаткових лінійних входів не спостерігається. Зате є додатковий режим преампа і народна любов.
Окремої згадки вартий вихід на навушники, який, крім мене, вже облизали, здається, всі, адже він здатний без проблем розгойдати високоомні навушники. Виходу 22VSL під час роботи в DT770 Pro на 250 Ом вистачало, але часто хотілося голосніше. Спойлер — вихід М4 на практиці показав себе прекрасно.
Багато хто оцінить мережевий тумблер на задній панелі пристрою — щоб відключити карту, тепер не потрібно висмикувати USB шнур або вимикати комп’ютер. З незрозумілих причин, у бюджетних звуковухах, крім MOTU, так ніхто більше не робить, і тому це спричиняє вау-ефект.
У контексті фіч М4, що виділяють М4, варто згадати і роздільне фантомне живлення на преампах. Як опція — це прекрасно, залишилося купити дорогий стрічковий мікрофон, щоб без побоювання одночасно використовувати його з уже наявним конденсаторним. Також є роздільні кнопочки для активації моніторингу — зручно, і світяться красиво, хоча на пресонусі їх узагалі не було і нічого.
І в М4, і в М2 підтримуються частоти дискретизації від 44.1 до 192 кГц. Це в принципі добре і показує можливості перетворювача, але на практиці знадобиться тільки при уповільненні звуку.
Хороша новина для стімерів — в обох картах є Loopback. Грубо кажучи, можна буде одночасно записувати сигнал з входів плюс те, що програється на комп’ютері.
Поглянувши на задню панель, не поспішайте збуджуватися, побачивши USB-C роз’єм. Він працює за стандартом 2.0, на що натякає і USB-C — USB-A кабель у комплекті. Хороша ж новина в тому, що для роботи зі звуком 2.0 цілком достатньо.
А ось у плані доданого програмного забезпечення MOTU зливає більшості конкурентів. Тут ми отримаємо тільки Performer Lite, Ableton Lite і 6 Гб лупів. Шкода, нічим із запропонованого я користуватися не планую.
To USA or not to USA?
Досить кумедно, що багато блогерів за старою пам’яттю називають MOTU повністю американським брендом. Річ у тім, що (за інформацією з відкритих джерел) 2021 року бюджетну лінійку без зайвого галасу оновили — крім нової версії ЦАПа, процесора, драйверів і прошивки, обидві отримали і нову країну складання. Здогадатися, де тепер збираються бюджетні MOTU, думаю, не складе труднощів.
Розберемося трохи докладніше. Якщо раніше в картах був встановлений ESS Sabre 32 ES9016, то тепер вони отримали новіший ESS Sabre 32 ES9026PRO — обидва чіпи 32 бітні, з динамічним діапазоном 124 дБ, але новий новіший і сучасніший.
MOTU використовує його в набагато дорожчому UltraLite mk5, наприклад. АЦП водночас залишили колишнім — AK5552VN (32 біт, 115 dB DR). Відрізнити ревізії можна за додатковим шурупчиком — у старій версії поруч із кожним XLR по одному кріпильному елементу, у новій — по два.
Оновлення прошивки і драйверів у теорії має підвищити стабільність роботи.
Було б дуже цікаво знайти Рукастого Вимірювача, який зміг би зіштовхнути обидві ревізії лобами. Щоправда, судячи з того, що в описі на сайті виробника в характеристики не внесено жодної зміни, є підозра, що заміри будуть без сюрпризів.
Хороше запитання — чи результувала релокація збірки в погіршення якості? Навряд чи.
Незважаючи на те, що в продажу все ще можна знайти пристрої першої ревізії, більшість уже нові і наш екземпляр не виняток. Та й з моменту апдейту вже минуло багато часу, а черг з незадоволених покупців щось не видно.
Перейдемо до практичної частини — до вимірювань.
Затримки
Для початку виміряємо загальну затримку, щоб перевірити заяви MOTU про перевагу в ціновій ніші. Обмовлюся відразу — залежно від потужності комп’ютера, ваші результати можуть відрізнятися. Щоб далеко не ходити, відкриємо на MacBook Pro M1 свіжоскачаний Ableton Lite і відвідаємо вкладку Preferences. Ось що виходить.
На частотах дискретизації в 41000 і 48000, на яких і працюватиме переважна більшість, можна без відчутної затримки записуватися в проміжку від 32 до 256 семплів. Ну а якщо запастися величезними накопичувачами і працювати на 176400 і 192000 (теоретично), то можна практично без затримки записуватися і на 1024 семплах. Не зовсім зрозуміло навіщо це може знадобитися, але можна.
Повторимо те ж саме в Cubase. Результати аналогічні, якщо не брати до уваги появи додаткових розмірів буфера.
Зробимо аналогічні вимірювання на комп’ютері під управлінням Windows 10 з процесором Ryzen 5 3600, 32 Гб оперативної пам’яті та живленням від блоку живлення be quiet! SYSTEM POWER 9 на 600W. Можна було б виміряти параметри спеціальною програмою, але (думає ся) в цьому немає практичного сенсу — незважаючи на більш приємні оку цифри, записуватися в ній ніяк не вийде. Так що ось результати в Ableton.
Як можна помітити, на цій платформі цифри мають набагато скромніший вигляд — можливо, певною мірою в цьому винен процесор від AMD. У Cubase затримки в проміжку буфера від 16 до 64 трохи (на 0.2 — 1 мс) трохи кращі, але істотно ситуацію це не змінює.
Утім, навіть під час гри на басу (на 41000 Гц) і моніторингу через DAW, затримка заподіює істотний дискомфорт тільки під час переходу на останній розмір буфера в 1024 семпла. Тобто, навіть затримка 29.2 секунди критичних незручностей не спричиняє, ну а з комфортом грати можна вже на буфері 256 — тобто (о жах!) при 17.6 мс.
У драйвері для Windows є додаткова галочка, активувавши яку можна ще трохи притиснути затримку. Дамо М4 фору і виміряємо параметри на 44100, 48000 і 192000 Гц у Cubase (який показав себе трохи краще Ableton) і подивимося, чи буде різниця.
Відмінності є, але вони несуттєві. При цьому, на відміну від тестів без галочки, буфер 16 неробочий і використовувати його не вийде — звук артефачить навіть на порожньому проекті з однією аудіодоріжкою без плагінів.
Перевіримо затримку на іншій платформі. Єдине, що є в наявності — старий комп’ютер під управлінням Windows 7 з Intel Core i5-3470 і 16 Гб оперативної пам’яті. Живиться дідусь від блока живлення Xilence Performance A+ XN061 на 530W. Ось результати.
Через слеш — дані з тією самою галочкою в драйвері. Незважаючи на те, що довелося встановити драйвери для Windows 10, на Windows 7 все прекрасно працює. За результатами вимірювань робимо висновок — у Cubase за затримкою різниці між AMD і Intel немає. Це особливо цікаво, якщо врахувати, що комп’ютер на AMD зібрано минулого року, а на Intel — багато років тому.
Параметри
Тепер давайте коротко поговоримо про параметри карти, які вже давно і багато разів виміряні і перевіряти їх ще раз вважаю зайвою тратою часу.
Факти штука вперта, тож у М4:
- практично прямий частотний графік на входах з невисоким рівнем спотворень (THD+ N-106 dB на лінійному і-129 dBu EIN на мікрофонному за паспортом);
- відмінний динамічний діапазон (115 дБ на входах і виході на навушники, 120 дБ на лінійних виходах за паспортом);
- потужні і досить малошумні преампи, яких впритул вистачить для роботи навіть з найменш чутливими динамічними мікрофонами;
- практично прямий частотний графік на виходах з невисоким рівнем спотворень (THD+ N-110 dB на лінійному виході і виході на навушники);
- потужний підсилювач на навушники, достатній для роботи з 250-300-Омами.
Можна скептично ставитися до представлених MOTU паспортних даних, але слід зазначити, що їх було підтверджено досить іменитими техноблогерами в мережі.
Відчуття від використання
За два тижні використання MOTU M4 показала себе безпроблемною картою — для підключення до маку навіть драйвера потрібні лише щоб зменшити затримку і додати лупбек. Та й на Windows М4 працює без питань, мабуть, часи глючних драйверів від цієї компанії канули в лету.
На жаль, доступні налаштування в драйверах обмежуються семплрейтом і буфером, а на маку і того немає, практично всі налаштування здійснюються в DAW (хіба що частоту дискретизації можна поміняти в налаштуваннях аудіо та міді).
Зазначу, що порівняно з 22VSL у плані відтворення звуку (16 bit 44,1 kHz ALAC в Apple Music) підросла деталізація, особливо у верхній частині спектра. Стало краще чутно всілякі дизерінги-шипіння, сатурацію, реверберацію, дилей та інші ефекти. Зі старого інтерфейсу можна апгрейдитися і довго не думати — хоча б щоб почути «нові» педи в заслуханих до дірок міксах.
За пару тижнів використання карта жодного разу не вилетіла, але навіть якщо вилетить, можна просто її вимкнути-включити тумблером, а не висмикувати дроти з неї або системника. У комплекті йде кабель Type-C — Type-A для власників Windows, а маководам, мабуть, пропонується використовувати комплектний кабель від Apple. Цілком можна було б покласти додатковий шнур Type-C — Type-C — ціна пристрою від цього не сильно зросла б.
До збірки нарікань немає, ніщо не видає бюджетність крім крутилок. Регулятори нормальні, металеві та плавні, але не ступінчасті та пружні (як у тому ж 22VSL). З останніми дещо приємніше працювати — налаштовані рівні практично неможливо змінити випадково, тільки двома пальцями і навмисне.
Карта виконана в металевому чорному корпусі, відчувається монолітно і міцно. Знизу до корпусу прикручені прогумовані ніжки, щоб карта не дряпала стіл, у 22VSL вони приклеювалися до корпусу і теоретично могли з часом загубитися.
За габаритами М4 обігнала молодшого побратима через більшу кількість входів і виходів на задній панелі — 21 на 11 на 4.5 см. Вага невелика — всього близько 700 грамів, можна вільно брати її з собою куди завгодно.
Екран карти досить інформативний і корисний — на ньому відображаються рівні всіх чотирьох входів і виходів, завдяки чому на їхнє налаштування йде п’ять секунд замість десяти. Прогледіти кліппінг з такою наочною індикацією зможуть тільки найбільш неуважні.
Кнопки на передній панелі натискаються з легким приємним клацанням. Під час активації вони підсвічуються різними кольорами — фантомне живлення червоним, моніторинг — синім, причому під час увімкнення MON цифра входу, обраного для прослуховування, також підсвічується синім на дисплеї. Моніторинг обох каналів з панорамуванням вліво-вправо увімкнеться, якщо затиснути одну з кнопок MON. Перед увімкненням тумблера можна затиснути обидві моніторні кнопки для входу карти в режим оновлення прошивки, для чого передбачена спеціальна утиліта.
На передній панелі є два суміщених лінійних-мікрофонних-гітарних XLR/TRS входи від Amphenol, а 1/4-дюймовий TRS вихід на навушники розміщено з протилежного боку. Ззаду є два лінійних TRS входи, чотири балансних TRS і чотири небалансних RCA виходи, а також роз’єми Midi-In і Midi-Out. На цьому про карту все, підведемо підсумки.
Висновки
Вибір бюджетного аудіоінтерфейсу — справа непроста, оскільки в ціновому діапазоні $150-$300 знаходяться конкуренти плюс-мінус однакової якості. При цьому, MOTU є чим виділитися — тільки наявність дисплея і ESS Sabre32 Ultra багато чого варта.
На додаток отримуємо чудовий вихід для високоомних навушників, якісні малошумні преампи, широкий динамічний діапазон входів і виходів, аналогову ручку мікс, роздільне фантомне живлення, різні виходи на кілька пар моніторів, MIDI, кнопку вимкнення нарешті. Тим, хто ненавидить колупатися в софті і віддає перевагу кнопкам-крутилкам, М4 сподобається, адже останніх тут багато.
Звичайно, багато що залежить від решти обладнання, приміщення і моніторингу, через що невелику різницю між конкурентами можна не почути зовсім. Звісно, за наявності одного мікрофона і гітари, які під’єднані до інтерфейсу завжди, дисплей навряд чи стане в пригоді. Звичайно, лінійні входи і запасні виходи на монітори можуть простоювати роками. Вибір інтерфейсу залежить від багатьох чинників.
Чи можуть конкуренти похвалитися чимось із того, чого немає в M4? Так, наприклад, двома незалежними виходами на навушники, хорошим софтом і якісними плагінами в комплекті, віртуальними мікшерами, оптичним входом і додатковими режимами роботи преампів. Якщо щось із цього для вас важливіше — вибирайте модель, в якій це щось є.
При цьому, заява MOTU про найкращі затримки по лікарні більше схожа на маркетинговий хід. Припустимо навіть, що це правда, але 1-2 мілісекунди (а, як показує практика, навіть 5-10) навряд чи зіграють істотну роль.
Зрештою, якщо хочеться мінімум затримок, а комп’ютер не витримує 16-32 буфер, можна зробити багато чого — повідключати зайві плагіни або взагалі моніторитися безпосередньо.
У плані затримок, судячи з отриманих цифр, власникам маків пощастило більше. Карта дещо сповільнюється в Windows, але, незважаючи на це, використовувати її доволі комфортно навіть із ритм-інструментами.
Загалом карта сподобалася, можу рекомендувати до придбання за адекватною ціною.