ДомойТехноЯк розвивалося піратство в Росії: лоточники з 90-х і розквіт торрентів

Як розвивалося піратство в Росії: лоточники з 90-х і розквіт торрентів

Author

Date

Category

Піратство як явище не виникло відразу, воно йшло нога в ногу з розвитком культури і техніки. У цьому матеріалі розбираємо і згадуємо історію російського піратства — з чого все починалося, на чому грали, де діставали ігри, музику, фільми і до чого прийшла крива піратської історії в Росії.

Клонуємо, граємо

Друга половина XX століття була багата на поширення електронних технологій. У 1970-1980-ті роки зарубіжний технічний світ почав поповнюватися першими комп’ютерами та ігровими консолями (зокрема й портативними), а ігрова сфера — аркадними проектами. ZX Spectrum, Atari 2600, Famicom (вона ж NES — Nintendo Entertainment System), Nintendo Game Watch — зробили величезний внесок у розвиток ігрової сфери.

У СРСР спочатку намагалися йти в ногу з часом і випускати комп’ютери і навіть ігрові приставки, деякі з яких були близькими клонами або аналогами зарубіжних пристроїв. Так, крім легендарних портативних клонів «Game Watch», з’явилися приставки з оригінальним дизайном, але в плані геймплея схожі з іграми Pong від Atari.

У 1970-х рр. в СРСР почали випускати аркадні ігрові автомати, більша частина яких була апаратними клонами зарубіжних пристроїв. Наприклад, популярний автомат «Морський бій» нагадував американський Sea Raider 1969 року.

Вищезгаданий ZX Spectrum також обзавівся численними клонами. Варто зауважити, що разом із подібним прикладом апаратного копіювання, проявлявся й ігровий. Наприклад, ігри для Spectrum завантажувалися за допомогою касетного магнітофона, що давало змогу розмножити їх без особливого клопоту.

Приблизно на початку 1990-х на російські прилавки стали потрапляти піратські тайванські клони Atari 2600 — Rambo TV Games. Однак надовго вони не затрималися.

Наведені вище приклади апаратного копіювання, по суті, є передумовами до піратського роздолля, що розгорнулося в 1990-х, про яке далі й піде мова.

«Steepler почав продавати Dendy»

Новинна замітка з таким заголовком вийшла в газеті «Коммерсантъ» 18 грудня 1992 року.

Фірма Steepler стала першою в Росії компанією, що спеціалізується на телевізійних ігрових пристроях. Учора вона почала продавати під власною торговою маркою Dendy ігрові приставки, які на замовлення Steepler виробляє одна з тайванських фірм. Крім самої приставки, Steepler буде через дилерську мережу продавати змінні картриджі з іграми, світлові пістолети та інші аксесуари з маркою Dendy.

Як повідомив начальник відділу відеоігор Steepler Віктор Савюк, фірма вклала у відеоігровий бізнес уже близько мільйона доларів. Steepler уклала довгостроковий контракт із тайванською фірмою, назва якої не розголошується.

Далі в статті описувався принцип дії дивовижної приставки, яка швидко припала до душі не розпещеним подібними девайсами споживачам. 8-бітна Dendy була тайванським фаміклоном відомої приставки NES від Nintendo.

Причому клонували кілька моделей, наприклад, Dendy Classic копіювала Micro Genius IQ-501. Завдяки правильній маркетинговій компанії і невисокій ціні, продажі приставки зростали в геометричній прогресії, незважаючи на важку економічну ситуацію в країні. Цікаво, що представництв маститих японських розробників у Росії тоді не було.

Проте Steepler не отримувала жодних позовів з приводу порушення авторських прав. Крім Dendy компанія продавала азіатські клони 16-бітної Sega Mega Drive, причому деякі з них були зроблені в Японії, але призначалися для сінгапурського ринку. Sega через свого партнера Nissho Iwai намагалася укласти угоду зі Стіплер, але після невдачі знайшли партнерів в особі IT-компанії «Форрус».

Тут є примітний момент. До Росії приїхав керуючий директор Sega Кунімаса Ягі, який дав кілька інтерв’ю російським виданням, де поділився своїми думками з приводу піратства в країні.

…незважаючи на нетривалість свого перебування в Росії, пан Ягі дійшов справедливого, на думку експертів видання, висновку: боротися в цій країні з підробками правовими методами поки що неможливо. «Ми будемо воювати з ними за допомогою нашої високої якості та низьких цін», — заявив пан Ягі, зазначивши, що Sega — у світлі боротьби з підробками — вітала б офіційний вихід Nintendo на російський ринок. Поки ж Sega через двох посередників — Nissho Iwai і «Форус» — веде боротьбу за дилерів тільки зі Steepler, а боротьбу за споживача — в основному з Dendy і тайванськими копіями власної продукції.

Журнал «Коммерсант Власть» №28 від 02.08.1994

Пізніше Nintendo, звернувши увагу на шалену популярність Dendy, запропонувала «Стіплер» контракт на торгівлю ліцензійним продуктом. Але це вже зовсім інша історія.

Крім Денді, в 1990-х в ходу були й інші піратські приставки, велика частина яких була китайськими фаміклонами. Наприклад, «кругляш» UFO, маловідома LIFA і SUBOR (Сюбор). У той же час були на ринку і найбільш круті та офіційні речі, наприклад, Panasonic 3DO. Але її ціна не просто кусалася, а могла з’їсти кілька сімейних бюджетів. Тому користувачі йшли шляхом найменшого опору і ціни.

Усі наведені вище приклади — лише мала частина величезного піратського айсберга. Розквіт же почався з середини 90-х і тривав приблизно до середини «нульових». Саме в цьому проміжку часу з’явилася маса фірм і компаній, які з немислимою швидкістю штампували і продавали музику, фільми і поповнювали ігротеки майбутніх геймерів. З точки зору правових норм така діяльність була незаконною, але тоді мало хто звертав на це увагу.

Водночас були й об’єктивні причини: непроста економічна ситуація в країні і часом повна відсутність варіантів придбання ліцензійної продукції. Так «піратки» стали дешевим і легким способом долучитися до мультимедійного світу.

У 1990-х з’явилася маса компаній, які масово штампували компакт-диски. Найбільшого піку цей бізнес досяг у той час, коли персональні комп’ютери перестали бути чимось дивовижним. Назви багатьох піратських студій поступово забулися, але деякі з них ще довго будуть у пам’яті юзерів.

Фаргус

Однією з найвідоміших компаній була Фаргус, яка почала свою роботу 1996 року і спочатку торгувала одягом. Компанія займалася локалізацією як гучних проектів свого часу, так і відверто прохідних ігор. Причому перші удостоювалися найтрепетнішої уваги, в плані перекладу текстів і озвучення.

На обкладинці ігор можна було помітити такі позначки. «Російською мовою» — це означало, що перекладено тільки текст. «Повністю російською мовою» — гру повністю або частково озвучено. «Озвучено професійними акторами» — студія справді наймала реальних акторів театру і кіно, для озвучення деяких проєктів. У цьому разі, на обкладинці, внизу, могла красуватися зірка золотистого кольору. Усі диски упаковувалися в стандартну коробку для компакт-дисків, мали обкладинку і зворотний бік зі скріншотами гри. Фірмовою фішкою студії став жовтий трикутник нагорі, з назвою компанії в центрі. Водночас назви деяких ігор нещадно перекручувалися і з’являлися більш екзотичні, наприклад, шутер Kingpin став «Братаном».

У деяких іграх можна було зустріти баги, причому студія випускала патчі для виправлення. Водночас це було характерно не для всіх проєктів. Фаргус одна з небагатьох студій, яка запустила свій сайт з анонсами ігор, аматорськими проходженнями, оглядами, скріншотами. Діяв навіть форум, де можна було не тільки спілкуватися, а й отримати консультацію. Цікаво, що в роки роботи Фаргус, її релізи «піратили» інші підпільні студії.

І навіть робили обкладинку з характерним жовтим трикутником, як, наприклад, студія «Суперхіт». Фаргус зникла з ігрового горизонту приблизно 2005 року. Причини відходу компанії до кінця невідомі.

7th Wolf

7th Wolf виникла 1998 року, причому до її створення доклав руку колишній співробітник «Фаргус». Після старту «Сьомого вовка» на ринку ігор одразу ж виникла гостра конкуренція. На відміну від «Фаргус», 7th Wolf досить часто змінювали дизайн обкладинок. У «Вовка» був свій сайт, крім того вони доклали руку до випуску газети Discman, яка розповідала про світ відеоігор. Часом у проєктах студії нещадно вирізали частину контенту, причому навіть звуки. Хоча і без цього переклади були не ідеальними.

Найвідомішими іграми, локалізованими «вовком», стали Diablo 2, Half-Life, Resident Evil, Grand Theft Auto: Vice City. Остання, до речі, була локалізована майже повністю, включно з озвученням діалогів і текстом. Крім ігор на ПК, компанія займалася випуском і консольних проєктів. 7th Wolf припинили свою діяльність у 2011 році.

Тріада

Відносно молода студія Triada Multimedia стартувала вже на пізніх етапах розвитку піратського ремесла, у 2000 році. Крім ігор, студія випускала фільми, софт, музику та енциклопедії. Ще однією її фішкою стали збірники ігор на DVD. Варто зауважити, що більшу частину проектів було зроблено цілком добротно, без помилок і глюків.

На кожному диску в установчому меню була коротка анотація гри.

Інші студії-флібустьєри

Крім вищезазначених студій, відомих широкому загалу гравців, були й менші флібустьєри ігрової сфери.

Тривалий час у побуті був популярний мем «Витрачено», який походить від «витраченої» версії GTA San Andreas. У GTA коли протагоніст гинув, на екрані вискакував напис «Wasted», що в перекладі сленговою мовою означало «Вбили», «Винесли». З легкої руки локалізаторів на екрані з’явився дослівний переклад — «Витрачено». І це не єдиний «шедевр» у грі.

Це студія «Русский проект», що діяла з 1993 по 2004 роки і запам’яталася збірками різних ігор. Далі варто згадати Torum Media, яка здебільшого штампувала чужі локалізації. На обкладинки ігор наносилася вертикальна жовта смуга з назвою студії нагорі. Цей хід давав сильну схожість з оформленням серії «Іграшки» від 1С.

Подібною діяльністю займалися в студії CDROM Media, яка також не гребувала копіюванням інших локалізацій і випускала їх під своїми «фірмовим» символом.

Приблизно до кінця 2000-х (хоча можна знайти в продажу навіть зараз) були в ходу двосторонні DVD збірки ігор. Найчастіше на їхній обкладинці не було ні назв студії-локалізатора, ні інших вихідних даних.

Купували кота в мішку — деякі ігри просто не запускалися або були забаговані.

«Веселий Роджер» абордує мультимедіа

Як і з іграми, найбільший розквіт музичного піратства припав на 1990-ті та початок «нульових», коли ринок заполонили маса аудіокасет, а потім і компакт-дисків зарубіжних і російських виконавців. У принципі процес перезапису касети не був складним, тим більше, що багато хто вже наприкінці 1980-х використовував дублікатори аудіокасет. Поява формату MP3 також полегшила завдання, адже тепер файли важили набагато менше, ніж WAV формат і на один диск можна було залити цілу дискографію. У 1995 році газета «Коммерсантъ» опублікувала дослідження, згідно з яким 95 % аудіокасет, які продавалися, були піратськими. Для CD цей показник сягав 64 %.

З фільмами ситуація була приблизно схожа, причому розквіт припав знову ж таки на 1990-ті. Тоді відеокасети заполонили прилавки магазинів, крім того, з’явилися відеосалони, а у відеопрокаті касету можна було взяти в оренду. Популярними були відеокасети на яких записували кілька фільмів одразу. Переклад, як правило, був одноголосний, а голоси перекладачів впізнавали всі кінолюбителі. За даними правоохоронців, до кінця 1990-х, 9 із 10 відеокасет на прилавках продавалося нелегально.

На початку 2000-х касети стали поступатися своїми позиціями DVD-дискам. На один диск також запихали кілька фільмів, часом не найкращої якості. Але самий «шик» був, якщо траплялася так звана «екранка», коли фільм записували в кінотеатрі прямо з екрана, і, крім низької якості картинки і звуку, покупець чув хрускіт чіпсів і попкорну. Дивитися такий фільм міг тільки максимально невибагливий глядач. Популярність касет і дисків різко впала з поширенням швидкого Інтернету.

Активно копіювали і всілякий софт. Насамперед це стосується Windows, про походження якої в ті часи ніхто особливо не замислювався. На ПК встановлювали софт явно сумнівного змісту, наприклад, популярну програму Norton Commander.

Зі збільшенням кількості ПК на душу населення, піратський софт почали випускати у вигляді збірок на CD і DVD-дисках, наприклад, «Золотий софт 2002», «Золота колекція драйверів» тощо. Так само з’явилися збірки куди поміщали всі наявні варіанти Віндовс, графічні редактори або програми на всі випадки життя.

Книжковий світ також не відставав, і до рук покупців потрапляли свіженькі диски зі збірками книг та енциклопедій. Однією з найпопулярніших, але водночас вузькоспеціалізованих, була збірка KoLXo3 (Колгосп), яку поширювали на дисках, а потім вона перейшла у веб-формат.

Шаримо по торрентах

Піратський контент міцно тримав свої позиції до появи широкосмугового Інтернету. Тепер інформація розташовувалася в глобальній мережі, куди її можна було завантажити або скачати. Необхідність у купівлі касет і дисків стала зникати.

Почнемо з різних сервісів і файлообмінників. На початку і в середині «нульових» вони були вкрай популярні не тільки в Росії, а й по всьому світу. Не будемо згадувати всі, виділимо лише найцікавіші.

Soulseek (він же «ховрашок») — сервіс, що стартував у 1999 р. і працював за принципом P2P (від користувача до користувача). Був одним із популярних файлообмінників, де можна було розжитися гарною музикою.

До слова, сервіс був створений одним із творців файлообмінника Napster. Однак, Napster проіснував недовго через судові скарги музикантів. Найвідомішим у низці позовів був позов від гурту Metallica, з оцінкою збитків у 10 млн доларів.

У 2000 р. на просторах мережі з’явився сайт AllofMP3, який спочатку працював на безкоштовній основі, а потім почав продавати музику, причому за відносно демократичними цінами. Заплативши кілька рублів можна було отримати альбом улюбленої групи в непоганій якості. Фонотека Allo регулярно поповнювалася і налічувала кілька сотень тисяч пісень. Сайт закрили в середині двохтисячних після численних скарг правовласників.

До списку файлообмінників, трекерів, більш-менш популярних у користувачів, можна додати LimaWire, What.CD («Вата»), KaZaA (або Kazaa), eMule (він же «ослик», «осел»).

Велику користь мережевим серферам приніс FTP — протокол, завдяки якому користувачі обмінювалися даними через FTP-сервери. Одним із популярних файлообмінників був клієнт DC++. Крім скачування, можна було завантажувати і розшарювати свої файли. Були й мінуси — швидкість закачування, та й часом якість файлів, залишали бажати кращого.

Файлообмінників було чимало. Велика частина з них викликала пильну увагу правоохоронних органів, отримувала масу позовів, закривалася або легалізувала свою діяльність. Деякі файлообмінники працюють і зараз, але загалом потреба в них відпала.

Останнім акордом можна вважати появу численних торрентів, які працювали на основі P2P-протоколів. Свій внесок у поширення «флібустьєрського» контенту внесла мережа ВКонтакте, куди активно «заливали» музику і відео.

З піратського корабля в бухту легальності

Не можна сказати, що з боку держави або правовласників щодо піратів не було жодної відповідної реакції. Ще 1997 року створюється Асоціація по боротьбі з комп’ютерним піратством (наразі скасована), яка працювала в тісному контакті з МВС. Піратські виробництва ліквідовували, продукцію вилучали, але тим не менш «лівого» контенту менше не ставало.

Великі легальні компанії також шукали вихід із ситуації. Так на прилавках з’явилися «джевели» (диски в jewel-упаковках).

Це було дешеве видання ліцензійної версії гри. Коштувало воно дорожче за піратський диск, але набагато дешевше, ніж оригінальна ліцензія. За цю ціну гравець отримував непоказну упаковку без буклетів і бонусів, але працездатну версію. До того ж самі розробники ігор активно впроваджували захист від зломів, хоча це не завжди допомагало.

Поява стримінгових музичних і кіно-сервісів, також підкосила піратів. Так, у 2006 році став доступний Spotify, де за певну суму можна було отримати доступ до великого музичного контенту. Такі сервіси отримали великий попит на тлі зростання популярності смартфонів. Видавці ігор також внесли свою лепту, надаючи платні підписки на весь свій контент.

Велика частина країн світу, включно з Росією, активізували боротьбу з піратством. Основний етап її припав на 2010-ті роки. Так, у VK було впроваджено систему DMCA, яка давала змогу правовласнику подати скаргу і вилучити той чи інший контент.

Пізніше, соціальна мережа зазнала великої чистки — з неї видалили левову частку контенту. Деякі умільці намагалися перейменовувати файли, даючи їм імена на кшталт тих, що Фаргус свого часу писав на дисках. Але й ці хитрощі не рятували від видалення.

У 2013 році російське антипіратське законодавство значно розширили. Починаючи з цього моменту блокуються сайти і торренти, які порушують права інтелектуальної власності. Крім того, йде розкрутка стримінгових сервісів. Не меншої популярності почав набувати Steam.

Усі вжиті заходи змогли значно знизити рівень поширення піратського контенту, але ліквідувати його повністю не вийшло.

Наостанок варто згадати відносно новомодний продаж інді-ліцензій. Наприклад, компанія Autodesk робить знижки на свої продукти, якщо доходи покупця і вартість створюваного проекту не перевищують певної суми.

Що далі?

У зв’язку з тим, що в першій половині 2022 року більшість компаній із Росії підуть у відставку, для споживачів ліцензійного контенту настали непрості часи. Користувачі втратили можливість купувати відеоігри, консолі, користуватися стрімінговими сервісами тощо. Деякі користувачі стали шукати обхідні шляхи для оплати купівлі ігор або підписок.

Природно, що багато хто заговорив про повернення піратського контенту в масштабах кінця XX століття і навіть його легалізацію. Однак наразі про будь-яку легалізацію піратської діяльності не йдеться. Також, законодавство, як і раніше, не скасовує адміністративну або кримінальну відповідальність за використання і поширення піратського контенту. Загалом, ситуація на ринку софта і контенту вкрай туманна. Принаймні, поки що.

Як вам матеріал?

Яка приставка у вас була?

Інша, в коментарях
Не було ніякої приставки
Не було приставки — ходив до друзів

Коментарі 60

Насолоджуйтеся спілкуванням. Критикуйте повідомлення, а не авторів. Менше токсичності, більше любові ❤️

Майстер Йода
9 місяців тому

На ПК встановлювали софт явно сумнівного змісту, наприклад, популярну програму Norton Commander.

Розгорнути відповіді 6

9 місяців тому

Мою нікому нахер не вперту думку: «Нефіг годувати цих сволотів» мотивую наступним:

1) Ціни на «контент: ігри, музику, фільми» зросли причому значно з 200-500р (2006-8 рік) до 5000р за гру. Підрахував на прикладі середнього доходу, якщо раніше диск з грою коштував 2-4% від доходу, то тепер від 8 до 15%.

2) Як на мене якість впала в РАЗИ — баги, фризи, вильоти навіть на потужному залізі.

3) Ми не купуємо контент, а беремо в оренду, клацнуть тумблером усі СНД втратить бібліотеку в СТіМ

4) Розробники і видавці в 90% випадків просувають повістку, а не роблять гідний продукт з хорошим сюжетом або механікою. (рогалики, дрочильні та інше сміття)

5) У багато ігор пхають додаткову монетизацію крім високої вартості п.1

6) Більшість видавців топлять і «годують» ЛГБТ-спільноту — я не хочу спонсорувати цей непотріб (у 95% випадків вони огидні фахівці — тільки вити і скаржитися на домагання можуть)

7) Перестали робити гідну озвучку і переклад, значить гра «не повноцінна для регіону» давайте дисконт у 50%

8) Забили на фізику, графіка вирвиглазна, занадто строкато і яскраво — зауважте, частіше стали з’являтися повідомлення для епілептиків.

Розгорнути відповіді 16

9 місяців тому

Батько був моряком, ходив до Японії. У 88 привіз із Японії Атарі7800. Пам’ятаю перегони pole position і бійки karateka. Це була бомба, тоді ще про таке взагалі не чули. У 90 привіз NES. Це була бомба в квадраті. У 93 замість згорілої NES купив (уже в Росії) денді джуніор. Усе те ж саме, але зате жовті піратські (про що ми не здогадувалися в найближчі років 10 точно) картриджі по 50 тисяч рублів. Б’ємо качок, проходимо качині історії і літаємо в космосі за кота Фелікса. У 94 купив (теж у Росії) Сегу Мега Драйв. Таку довгу, з роз’ємом для навушників і здоровими джойстиками з 3 кнопками ABC. Порівняно з денді це був прорив. У пам’яті, звичайно ж, Мортал Комбат, ну і ще історія іграшок, theme park, вертолітна серія strike і shadowrun. І тут трапляється воно. Термоядерний вибух. Планетарна анігіляція. Розрив темної матерії з чорної діри. Зараз, із розвитком технологій, отримати таке відчуття просто неможливо. 1996 рік. Літо. Червень. Батько приходить із рейсу, я гуляю у дворі з пацанами. Раптом бачу батька, біжу до нього на зустріч, він гладить мене по голові і вручає мені коробку, каже, що це подарунок, пішли додому дивитися. Я беру — щось важке, але що не зрозуміло. Йдемо додому, я відкриваю — там щось дуже дивне, але зовні схоже на приставку. І так, я не помилився. Це була перша сонька. Перше кохання, перший секс, перший зароблений мільйон — пил порівняно з нею. Це не просто приставка, це частинка Бога. Це сам Бог. Дух машини. Приставка, джойстик і диски. Дисків не багато

Linda Barbara

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Vestibulum imperdiet massa at dignissim gravida. Vivamus vestibulum odio eget eros accumsan, ut dignissim sapien gravida. Vivamus eu sem vitae dui.

Recent posts

Recent comments