До хорошого людина звикає швидко, і сфера IT — лише одна зі сфер, в яких ця теза проявляється найбільш явно. Ось користувач придбав цілий набір електроніки, що дає змогу максимально ефективно вирішувати всі повсякденні завдання, і здавалося б, усього цього оберемка розумної техніки повинно вистачити на багато років уперед — але ж ні, прогрес невблаганно крокує вперед, а спроби перехитрити його мають вигляд на кшталт змагання з паровим молотом, перемогти в якому можливо, але не дуже-то хочеться.
І ось вчорашня новинка, що радує покупця поєднанням ціни і функціоналу, вже сьогодні виглядає далеко не так виграшно на тлі більш продуктивних, багатозадачних або просто менш дорогих аналогів.
Щось подібне випробував на собі й автор цієї статті, який не забув скористатися можливістю пограти на виданій для тестів GeForce GTX 680. Порадівши тому, що питання вибору графічних налаштувань відпало саме собою, автор потім впав у зневіру, змінивши цю карту назад на власний Radeon HD6850. Ще недавно ця карта здавалася оптимальним рішенням, що дає змогу грати в усі улюблені ігри, але після знайомства з продуктивнішим рішенням і фреймрейт став здаватися недостатньо високим, і падіння продуктивності в The Elder Scrolls V: Skyrim при виставленому на максимум антиаліасингу стало виглядати якось образливо. Або це просто наслідок брутального нордичного пафосу, що просочує цю гру.
Але суть не в цьому. Відчуваючи певний жаль від розставання з відеокартою, яка чесно відпрацювала рік, автор додав певну частину до вирученої за HD6850 суми, і придбав натомість значно рідкіснішу річ — Radeon HD6930 у виконанні PowerColor. Карта сама по собі представлення не потребує, а ось її система охолодження заслуговує на особливу увагу.
Трохи про випробуваного.
Radeon HD6930 сам по собі вже давно знайомий багатьом користувачам. Свого часу анонс даного графічного прискорювача викликав бурхливий захват у лавах дбайливих користувачів: чи жарт — чи відеокарта за скромні за теперішніх часів гроші демонструє продуктивність, практично аналогічну топовим одночіпам відповідного покоління? Після такої щедрості виробника не викликав обурення навіть настільки очевидний факт, що AMD у такий спосіб просто позбавляється від бракованих чіпів. Карта виявилася настільки вдалою, що навіть після виходу семитисячної серії залишається однією з найбільш вигідних покупок.
Отже, перед нами графічний прискорювач, заснований на 40-н чіпі Cayman CE. Чіп названо так зовсім не на честь однойменного представника сімейства алігаторових — назва походить від островів у Карибському морі, які є неофіційним символом всієї офшорної економіки та інших фінансових читів. Що стосовно Radeon HD6930 виглядає як багаторівнева іронія — хоча, зрозуміло, виробник про це не думав.
Чип містить у собі 1280 універсальних процесорів, 32 блоки ROP і 80 текстурних модулів. Частотна формула карти PowerColor також збігається з «референсом» — 750 мегагерц за чіпом і 1200 (4800) МГц за пам’яттю. Максимальне енергоспоживання карти, згідно зі специфікаціями AMD, має становити 200 ват — у цьому HD6930 не відрізняється від свого «батька» — Radeon HD6950, заснованого на чіпі Cayman Pro. Відповідно, порівнянна і їхня теплова потужність.
Як видно на фото, штатна система охолодження карти оснащена двома 92-мм вентиляторами. Причому дев’ятилопатеві вертушки тут не низькопрофільні, хоча до стандартних 25 міліметрів ще далеко. Зазвичай така схема дає змогу сподіватися на доволі тиху й ефективну роботу кулера, але, як показав досвід, з будь-якого правила бувають винятки. До цього питання ми повернемося пізніше, а поки продовжимо досліджувати конструкцію штатного кулера.
Останній, до речі, кріпиться до карти за допомогою чотирьох пружних гвинтів — цілком стандартна ситуація для кулерів нереференсного дизайну. Але це, мабуть, єдиний елемент конструкції, до якого тут не виникає питань. Ну, і ще до наклеєних на текстоліт карти пластикових кубиків — ще один спосіб захисту від перекосів під час встановлення штатного кулера зайвим не буде.
Але повернемося до запитань. і ось перше з них:
З графічним чіпом радіатор контактує за допомогою мідного теплознімача. Рішення також стандартне, нас же цікавить підхід PowerColor до охолодження чіпів пам’яті. Як видно, чотири з них контактують з алюмінієвою рамкою через відносно тонку (1 мм) термопрокладку, а чотири чіпи, що залишилися, не охолоджуються ніяк. Тобто не контактують з основою кулера і не мають власного радіатора. Очевидно, знімання тепла з цих чіпів має здійснюватися за допомогою обдування одним із вентиляторів. Забігаючи наперед, автор не може не сказати, що зміна частоти пам’яті на будь-яку величину призводила до артефактів навіть у 2d, не кажучи вже про синтетичні тести і реальні ігри. А після встановлення радіаторів для пам’яті з комплекту Accelero S1 вдалося підняти частоту чіпів до 1250 (5000) Мгц, як у стандартних Radeon HD6950. Висновок невтішний.
Не більшу частку оптимізму вселяє і якість обробки основи — після зняття термопасти очам постає сумна картина:
Щоправда, сама по собі основа теплопередавача досить рівна, та й термопасту використано не найнизькоякіснішу — заміною інтерфейсу на Arctic MX-2 вдалося відіграти до трьох градусів залежно від режиму. Ось тільки намазана паста занадто товстим шаром.
Безпосередньо радіатор карти виглядає досить солідно. Довжиною 220 мм і шириною в 74 мм даний вузол накриває собою практично всю поверхню відеокарти. Тіло радіатора складається з 63 тонких алюмінієвих ребер. Але міжреберна відстань тут менша за міліметр, з чого випливає, що такий радіатор буде ефективний лише за високих обертів. При цьому максимальна висота ребра (у теплопередавача) становить 14 міліметрів, а в зоні під вентиляторами може зменшуватися до восьми або навіть п’яти (!) міліметрів.
Пластиковий кожух кріпиться до радіатора за допомогою чотирьох гвинтів під звичайну хрестову викрутку. На жаль, щоб отримати доступ до цих гвинтів кулер доведеться зняти цілком, тому про зручність очищення радіатора від пилу говорити не доводиться.
Зате, знявши кожух, користувач може помилуватися на зворотний бік вентиляторів:
На жаль, вбивши маркування пропелерів у пошуковик, автор так і не зміг знайти ні точних спеків, ні будь-якої інформації про бренд Apistek — якщо хтось може поділитися цими відомостями, ласкаво просимо в приват. Але з маркування зрозуміло, що ці вертушки засновані на гідродинамічному підшипнику, що дає змогу сподіватися на тривалу роботу і відсутність механічних призвуків, і належать до високошвидкісної серії, що вже не тішить.
Втім, особливий цинізм інженерів PowerColor стає більш очевидним, якщо поглянути на радіатор кулера «в профіль»:
Як видно, спочатку конструкція радіатора передбачала наявність чотирьох теплових трубок діаметра 8 мм — що не дивно, тому що цей же радіатор використовується в конструкції систем охолодження Radeon HD6950 і HD6970 від даного виробника. Але для HD6930 число трубок було вирішено скоротити до двох.
З одного боку, подібне рішення зрозуміле: карта, при всіх своїх перевагах, належить до бюджетного сегменту, і в її конструкції бажано не використовувати занадто дорогі елементи. Але, щоб далеко не ходити за прикладами — Radeon HD6930 від компанії HIS використовує кулер, який конструктивно нічим не відрізняється від аналогічного елемента HD6950.
Завершуючи розбір штатного кулера, подивимося на радіатор VRM:
Мабуть, це вузол, до якого буде найменше претензій. Так, у порівнянні з радіатором того ж Sapphire Radeon HD6850 цей має зовсім непоказний вигляд — однак, якщо подивитися на основний радіатор, стає зрозуміло, що збільшувати габарити даного вузла практично нікуди: він і так затиснутий з усіх боків. До того ж, ребра радіатора будуть навіть трохи більш розвиненими, ніж у аналогічних деталей з комплекту Accelero S1 Plus. Недовіру вселяє лише спосіб кріплення радіатора до карти — використані пластикові засувки, а в якості теплопровідного інтерфейсу — незмінна термопрокладка.
Арктичне соло.
Кулер Arctic Accelero S1 Plus залишився в автора ще з колишньої карти, на якій цілком приносив задоволення роботою в пасивному режимі. На жаль, час і небезпеки незвіданої території антресолей не пощадили ні упаковку, ні комплект постачання, тому в даній статті використано дві фотографії, скопійовані з офіційного сайту Arctic .
Упаковка і комплектація.
Підтримуючи свої традиції скромності й аскетизму, виробник упакував кулер у прозорий пластиковий блістер:
Відносно героя цієї статті це рішення виглядає більш виправданим, ніж у випадку з протестованим раніше Accelero Twinturbo II — все ж таки пошкодити «голий» радіатор при перевезенні складніше, ніж кулер з великим пластиковим кожухом і досить крихкими на вигляд вентиляторами. Хоча винахідливі російські логісти здатні на багато що.
У комплект постачання кулера входять:
— інструкція зі встановлення;
— чотири радіатори для VRM;
— 8 високих радіаторів для чипів пам’яті;
— два комплекти пластикових шайб-спейсерів;
— 4 гвинти та 4 ізоляційні шайби;
— планка-решітка на задню панель корпусу;
— двокомпонентний термоклей Arctic G-1;
— лопаточка для його змішування і нанесення;
— нанесена на основу кулера термопаста.
Комплект достатній для встановлення та експлуатації кулера, однак читачам варто звернути увагу на деякі особливості. Як і у випадку з Accelero Twinturbo II, термопаста заздалегідь нанесена на основу кулера. Це Arctic MX-4, один із найкращих неметалевих термоінтерфейсів на сьогоднішній день, але чому не можна було покласти в комплект традиційний шприц із тією ж пастою — питання з того ж циклу, що і матеріал пакування. Не менше запитань викликає і комплектний термоклей, медитативний процес змішування і нанесення якого має не надто доброзичливий вигляд для користувача, а використовувати необхідно одразу весь склад, оскільки в розкритому стані пакетики довго не зберігаються. Одноразові кільця, що клеяться, для спейсерів теж не радують.
Варто також зазначити, що в пасивному режимі кулер здатний працювати далеко не на всіх відеокартах — на HD6930 автор навіть не ризикнув перевіряти його ефективність. На додаток до цього кулера Arctic пропонує окремий товар — S1 PLUS Turbo Module , що являє собою набір із вентилятора Arctic F12, силіконових шпильок для його кріплення, термопасти Arctic MX-4 (таки в шприці!) і перехідника для підключення вентилятора до роз’єму Molex.
Втім, ніхто не забороняє самостійно оснастити кулер будь-яким вентилятором на вибір, що автор і зробив))
Радіатор.
Конструкція радіатора Accelero S1 Plus багато в чому нагадує Twinturbo II: те саме горизонтальне положення простих алюмінієвих ребер, те саме положення теплових трубок, той самий виріз для слотів DVI. Навіть кріпильні планки, що переміщаються по основі, нікуди не поділися. Тільки теплових трубок тут чотири, а не п’ять, а сам радіатор став помітно більшим.
Разом із пластиковим кожухом габарити кулера становлять 230x135x42 мм. При цьому в корпус CoolerMaster 690 II кулер поміщається тільки за умови, що на бічну стінку не встановлений вентилятор. Зі знятим кожухом такої проблеми не виникає — в цьому випадку довжина радіатора становить 215 мм, а ширина — 108 мм. Маса радіатора дорівнює всього 410 грамам.
Тіло радіатора складається з тридцяти двох товстих (0,4 мм.) алюмінієвих ребер, нанизаних на теплові трубки без застосування пайки. Висота ребра на всьому протязі становить 20 мм, а міжреберна відстань дорівнює трьом міліметрам. Така велика відстань і робить кулер відносно габаритним, але воно й зрозуміло — S1 призначений для роботи в пасивному режимі та за мінімальних обертів, а отже, зайві перешкоди повітряному потоку тут зовсім не потрібні.
Основа теплознімача мідна, будь-яка обробка відсутня.
І так, обрана для фото іграшка у вигляді лицаря, що тікає від великої злісної рептилії таки служить для лулзів. Вдумливий читач може подивитися на наклейку на штатному кулері PowerColor.
Але хоча полірування і відсутнє, поверхня основи виключно рівна, що набагато важливіше. Також зауважимо, що теплові трубки з’єднані з основою за допомогою пайки і лежать у жолобках.
Кріплення і встановлення.
Встановлення Accelero S1 Plus слід починати з підготовки самої карти, а саме з наклейки радіаторів на чіпи пам’яті і VRM. Ну, і нанесення термопасти, якщо кулер ставиться вдруге (на фото видно всього лише залишки штатної пасти — не лякайтеся).
Автор кріпив радіатори на термоклей Алсіл-5 — розмішувати двокомпонентний Arctic G-1 йому і без того було ліньки, а якщо врахувати, що за час зберігання останній встиг засохнути — особливо ліньки))
Після порівняння габаритів радіаторів із комплекту S1 для охолодження схем VRM було залишено штатний радіатор карти. Радіатори з «виносними» ребрами встановити б не вийшло, а «вузькі» радіатори навряд чи виявилися б ефективнішими.
Після цього користувачеві потрібно буде наклеїти на кріпильні планки кулера пластикові шайби-спейсери (видно на фотографіях вище). Автор використовував для карт AMD високі білі шайби, проте у випадку з товстою підкладкою чіпа Cayman навіть їх виявилося недостатньо.
Потім необхідно встановити відеокарту на кулер і закріпити її комплектними гвинтами (не забувши надіти на них ізоляційні шайби, зрозуміло).
Оскільки шайби-спейсери виявилися занадто низькими, монтаж слід проводити з великою обережністю, закручуючи гвинти по діагоналі на однакову кількість обертів, щоб уникнути перекосів кулера і перегинів плати.
Після встановлення кулера карта набуває такого вигляду:
А зі встановленим на неї Arctic F12 має вже такий вигляд:
Ну, і фото всередині корпусу:
Тестовий стенд і методика тестування.
Усі тести були проведені в стандартному корпусі системного блока, при мінімальних обертах корпусних вентиляторів. Температура в приміщенні становила 28 градусів Цельсія (суворе уральське літо таке суворе. ). Конфігурація складалася з таких комплектуючих:
Материнська плата: AsRock H61DE/S3;
Центральний процесор: Intel Core i5-2400;
Система охолодження процесора: Deepcool Ice Wind FS;
Термоінтерфейс : Arctic MX-2, Алсил-5;
Оперативна пам’ять : DDR3-1333, 2 модулі по 2048 mb Kingston KVR1333D3N9K2;
Дискова підсистема : SSD OCZ Vertex;
Оптичний привід : LiteOn iHAP122;
Корпус : CoolerMaster 690 II Regular (штатні вентилятори замінені на два Termalright X-Silent 140 на 650 об/хв на передній панелі і бічній стінці, на верхній панелі 120-мм Scythe S-Flex на 500 об/хв);
Реобас : Xilence FCP (відвідувачам сайту ДНС відомий як Deepcool Rockman);
Блок живлення : Enchance ATX-0260GA, вентилятор замінено на Thermalright X-Silent 140.
Моніторинг температур здійснювався за допомогою програми MSI Afterburner версії 2.2.3, в якості додаткового софту виступала програма SpeedFan версії 4.46. На жаль, жодна з програм не змогла розпізнати температуру VRM, так що на схемах нижче наведена лише температура графічного ядра.
Розігрів відеокарти здійснювався тестом Unigine Heaven версії 3.0. Протягом півгодини тест проганявся в циклічному режимі, потім слідував запуск програми-бенчмарка, після чого і знімалися свідчення. Тест виконувався двічі, щоб уникнути похибки вимірювань. У графіках нижче наведена найвища температура, зафіксована протягом серії тестів.
Також для стрес-тестування відеокарти використовувалася програма FurMark версії 1.9.1 у режимі «Extreme Bun-in». Тривалість тестів не фіксувалася — прогрівання здійснювалося доти, доки температура чіпа не стабілізувалася. У графіках наведено пікове значення.
Для замірів ефективності кулера Arctic Accelero S1 Plus було обрано такі режими роботи: 1350 обертів за хвилину, що є максимальною швидкістю для вентилятора Arctic F12, 1000 обертів за хвилину, що виявилося розумним компромісом між продуктивністю і рівнем шуму, і 800 обертів за хвилину — межа повного акустичного комфорту.
Показники звукового тиску через відсутність нормального шумоміра знімали вкрай збоченим способом: за допомогою смартфона Apple iPhone 3Gs і програми dB Volume версії 1.0.5. Дані знімалися з відстані в 50 сантиметрів від кулера відеокарти, фоновий рівень шуму становив 35 децибел. Зрозуміло, довіряти отриманим значенням варто з побоюванням, однак з огляду на те, що використовувалася однакова методика, деяку загальну картину вони дають.
Відеокарта Powercolor Radeon HD6930 тестувалася у двох режимах: штатному (частотна формула 750/4800 МГц) і в розгоні (900/5000 МГц). Обрані значення не є максимальними для даного екземпляра навіть при штатній напрузі, просто цифри красиві)))
Результати тестування в Unigine Heaven
Результати тестування в FurMark
Заміри рівня шуму
З огляду на недосконалість технології вимірювання шуму, останній графік потребує пояснень, що описують суб’єктивне сприйняття акустичних характеристик протестованих кулерів. Отже:
Штатний кулер
Стартує з 1200 обертів, і вже в простої не є суб’єктивно комфортним, хоча тривалий час перебувати поруч із системним блоком ще можливо. Після цього спостерігається лінійне зростання рівня шуму, і вже на 1500 об/хв звук роботи кулера стає явно дратівливим. Вищі оберти вже роблять контакт із системником небажаним, на 2000 навіть звуковий супровід динамічної гри не глушить звук кулера. 2700 об/хв і більші значення, отримані під час тестів, узагалі неприйнятні: кулер прекрасно чути не тільки з будь-якої точки кімнати, але навіть із сусіднього приміщення.
Дратівливий вплив шуму кулера зумовлений не тільки високим аеродинамічним шумом, а й артефактами механічної природи. Так, у звук роботи одного з вентиляторів втручався «плаваючий» артефакт, що свідчить про погано відбалансовану крильчатку. При цьому артефакти електричної природи були відсутні.
Загалом можна сказати, що незважаючи на простоту конструкції, система охолодження зі своїм завданням впоралася, забезпечивши працездатність відеокарти навіть у стрес-тестах, причому як у номінальному режимі, так і в розгоні. Ефективність кулера була хоч і нижчою, але все ж порівнянна з тестованою альтернативною СО — очікування автора в цьому плані не виправдалися. Однак рівень шуму, вироблений вентиляторами, зводить цю перевагу нанівець.
Arctic Accelero S1 Plus.
Важко оцінювати рівень шуму, вироблений кулером, до якого не додаються вентилятори — адже логічно, що цей параметр буде цілком і повністю залежати від обраних користувачем вертушок. Автор вирішив використовувати Arctic F12, оскільки саме він входить до комплекту Turbo Module, однак це далеко не найпродуктивніший і найтихіший 120-мм вентилятор.
Проте в режимі 1350 об/хв шум вентилятора трохи перевищує рівень шуму стокової СО в простої, хоча суб’єктивно відчувається як менш гучний. Характер шуму — аеродинамічний, будь-які артефакти відсутні. Примітно, що використання пластикових стяжок не призвело до появи вібрацій. Шум кулера в цьому режимі можна охарактеризувати як терпимий.
На 1000 об/хв шум губиться в природному тлі вже на відстані метра, а перебуваючи поруч із системним блоком, розрізнити його досить складно. Шум значно нижчий, ніж у стокового кулера в режимі простою, артефакти і вібрації, як і раніше, відсутні.
Заміряти рівень шуму в режимі 800 об/хв не вдалося ні технічно, ні суб’єктивно. Звук роботи вентилятора зливається з шумом корпусних вертушок, а після підключення жорсткого диска на 7200 об/хв основним джерелом шуму в системному блоці стає саме він.