Аудіофіли немов втілюють у собі ідею бездумної витрати грошей на дорогі й безглузді девайси. Часом аудіофільська техніка не тільки коштує як будинок у Каліфорнії, а й має настільки карикатурний і химерний вигляд, що навіть найтерплячіша людина вибухне питанням «Хто все це купує?». У цій статті — добірка найдорожчих і найбожевільніших аудіофільських аудіосистем, підсилювачів, навушників і, звісно ж, кабелів.
Стереосистеми
Усі рупорні колонки
Взагалі всі. Тільки подивіться на них! Наче виробники змагаються в тому, хто створить найпотворнішу стереосистему за сотні тисяч доларів. Ще більше запитань викликають естети, які ставлять це вдома. Можливо, їм подобається, коли у вуха гуде пароплав?
Або ось ті, що поменше — як можна розслабитися в кріслі під дулом двох мегафонів, у які офіцери гестапо співають німецькі марші?
Чому вони такі? Якщо серйозно, то рупорна акустика — технологія початку минулого століття. Тоді всі колонки були рупорними, а всі підсилювачі — ламповими. Начебто рай для аудіофіла, але насправді ні — лампові підсилювачі тоді не мали достатньої потужності, щоб розгойдати звичайний динамік, тому на нього надягався рупор, який багаторазово збільшує чутливість гучномовця.
Ця проблема залишилася і сьогодні, насамперед у високочастотних динаміках — твітерах. Збільшення потужності підсилювача не дає потрібного результату, оскільки зайва енергія перетворюється на тепло, а при збільшенні гучності наростають спотворення.
Cessaro Horn Acoustics Beta II за $380 000
Рупор дає змогу працювати твітеру на малій гучності, знижуючи спотворення, робить динамік чутливішим, звук — спрямованішим, що дає змогу аудіофілу розчути більше деталей у музиці. І якщо звук від твітера здатний посилити навіть невеликий рупор, то для середньочастотника, і, тим більше, низькочастотного динаміка, потрібен величезний бойовий ріг. Викувати його повинен наймайстерніший ельфійський коваль, бажано з вібраніуму і в жерлі Ородруїна, що і пояснює захмарну вартість таких стереосистем.
MBL Extreme 101 — $250 000
Колонки німецької компанії MBL помітно виділяються на тлі монструозних рупорів. Вони не тільки мають незвичний вигляд і стоять як дім, а й використовують радіальний драйвер, що за виглядом нагадує м’ячик для регбі. За рахунок цього музика поширюється у всіх напрямках, так що ці колонки однаково добре чутно в будь-якій точці кімнати.
Крім цього, флагманська модель компанії — MBL Extreme 101 — використовує контрапертурні твітери: два однакові динаміки розташовані один навпроти одного. Однакові звукові хвилі стикаються одна з одною і розпорошуються в усіх напрямках. Це робить їх абсолютно всеспрямованими й усуває спотворення, що виникають під час переміщення аудіофіла кімнатою (допплерівські інтермодуляції).
Складно сказати, наскільки ці інновації звучать краще за звичайні динаміки. На рік компанія виробляє всього 7-8 таких стереосистем, тож зацінити їх вдається небагатьом.
Moon Audio’s Dark Star Opulence — $1 000 000
У цій стереосистемі 40 сабвуферів і 31кВт звуку — за гучністю вона може перевершити реактивний літак! Але це ще квіточки — виробник стверджує, що Dark Star Opulence може транслювати музику в обхід вух. Тобто так, прямо в мозок аудіофіла. Нібито, навіть якщо заткнути вуха берушами і зверху вдягнути мотоциклетний шолом, ці колоноки все одно буде чутно. Перевірити цю теорію може будь-хто, у кого є 58 мільйонів рублів — їх можна замовити на якомусь чеському сайті.
Ці колонки регулярно потрапляють у закордонні топи дорогих аудіосистем, про них є статті, їх обговорюють на форумах. Однак чеський сайт зроблено на безкоштовному движку, а в його асортименті лише кілька дешевих навушників і ті самі колонки. При цьому нагуглити реальні фотографії стереосистеми неможливо, тільки рендери сумнівної якості.
Ще більше запитань викликає якість рендеру у молодшого і більш бюджетного брата цієї стереосистеми — Moon Audio Signature Titan II. Може це тому, що він аж удвічі дешевше — всього $500 000?
Сайт Moon Audio дійсно існує, ось тільки це інтернет-магазин з продукцією десятків брендів, а під своїм власним він випускає лише роз’єми, кабелі і пару недорогих (за аудіофільськими мірками) лампових підсилювачів. Тож або це чийсь жарт, або хтось дійсно готовий заплатити ціну особняка в Лас-Вегасі за погано відрендерену картинку.
Підсилювачі
Pivetta Opera Only — $2 200 000
Андреа Піветта — італійський конструктор до непристойності дорогих, громіздких і потужних підсилювачів. Флагманська модель Opera нагадує робота з Інтерстеллара, важить півтори тонни при зрості 2,5 метра і видає 120 кВт звуку. Скільки це? Наприклад, для опен-ейрів зазвичай беруть апаратуру з розрахунку 1 кВт на 100 слухачів. Таким чином, якщо Pivetta Opera Only підключити до відповідної «ферми» колонок, він може влаштувати веселу ніч усім жителям міста Адигейська.
На цьому не все — підсилювач механізований, і після натискання кнопки вміє збиратися в циліндричний девайс компактніших розмірів, або назад розбиратися в Мегатрона. Молодша модель — Pivetta Opera One — має схожий функціонал, але скромніші можливості — лише 14,5 кВт звуку за прилад вартістю $650 тисяч.
Electron Luv
Компанія Electron Luv робить кожен девайс в єдиному екземплярі, тому дізнатися ціну на них непросто, але навряд чи вона виявиться скромною. Зате виглядає їхня продукція саме так, як будь-яка людина уявляє собі аудіофільські прилади: гротескного вигляду рупори заввишки з баскетболіста, непристойно важкі вінілові програвачі, блискучі, як самовар, підсилювачі з гігантськими лампами і циферблатами аналогових вольтметрів, прямо з фільму про доктора Франкенштейна.
Річ у тім, що творець усього цього — пан Джош Стіппіч — насамперед дизайнер і художник, і вже потім інженер. Тому не дивно, що його підсилювачам не вистачає хіба що котушок Тесла з розрядами, що спрямовуються в стелю. Аудіофіли, які побували на виставках і оцінили техніку Electron Luv, повідомляють, що і звучить вона не гірше, ніж виглядає. Перевірити це, звісно, непросто, але дизайн «аля Фоллаут» дійсно дає змогу виділятися творінням цього похмурого генія.
Dumble Overdrive Special — $175 000
Ну, а чому ні? Гітарний підсилювач — теж підсилювач! Він ламповий, він підсилює звук, на нього пускає слину особлива частина аудіофілів — гітаристи. Не варто недооцінювати цю категорію громадян — вони, наприклад, готові віддати $8 000 за педаль овердрайву, клон якої можна купити за $80. Все тому, що там — бутик і раритет, а тут — китайська копія. Ну і що, що звучить однаково?
Говард Дамбл вручну паяв бутикові підсилювачі з початку вісімдесятих. Джо Бонамасса, Джон Мейєр, Ел Ді Меола та інші імениті артисти записали на цьому підсилювачі імениті записи. Випущено приладів було мало, до того ж пан Дамбл помер у січні 2022 року, а тому ціни на його творіння злетіли до небес, немов це картини покійного художника. На аукціоні аудіотехніки reverb.com один з екземплярів купили за 175 тисяч доларів — він хоч і б\у, але власник грав на ньому лише 20 годин. На щастя, на радіосхеми немає патентів, а тому точну копію підсилювача можна придбати за скромніші $3 350. Що, тим не менш, не знижує попит на оригінальні Dumble Overdrive Special.
Навушники
Focal Utopia by Tournaire — $120 000
Порівняно зі стереосистемами, аудіофільські навушники до недавнього часу залишалися острівцем скромності і нестяжательства. Більшість культових моделей на кшталт Sennheiser HD650, HiFiMan Sundara і навіть магнопланари Audeze серії LCD коштують лише як жалюгідний недогризок аудіофільського кабелю.
«Прийшла пора виправити ситуацію!» — вирішили в компанії Focal і випустили навушники Utopia в обрамленні з 18-каратного золота зі справжніми діамантами від ювелірів Філліпа і Метью Турнейр за 120 тисяч «американських президентів». Начебто цього мало, до навушників додається особливий золотий стенд за додаткові 12 тисяч «Джорджів Вашингтонів». Все це чудово впишеться в інтер’єри спальні аудіофіла, якщо той ночує в Ермітажі.
Варто зазначити, що звичайна модель Utopia без усіх цих прикрас коштує «жалюгідні» 4 тисячі доларів, що, звісно, абсолютно неприйнятно для справжніх поціновувачів дорогого звуку.
Sennheiser Orpheus/HE-1 — $59 000
Взагалі, Sennheiser, як і Focal, — це великі поважні компанії, які виробляють професійну аудіотехніку, що використовується в студіях звукозапису по всьому світу. Але кожного часом переклинює на спробі довести свою винятковість і перевагу. Мабуть, так і з’явилися Sennheiser HE-1 — найдорожчі навушники у світі, якщо не брати до уваги химерні експерименти від їхнього прямого конкурента.
Тут ніякого червоного золота і самоцвітів, навпаки — все строго і мінімалістично. З дорогоцінних металів — лише платинове напилення на ультратонких діафрагмах електростатичних драйверів. Кажуть, що це забезпечує повну відсутність будь-яких спотворень і надвисоку точність передачі звуку, що багаторазово перевершує будь-яке інше рішення.
Треба віддати Sennheiser належне — навушники поставляються разом з розробленим спеціально для них ламповим підсилювачем у мармуровому корпусі. Там же вони і зберігаються: натискаєш на кнопочку — кейс відкривається, лампи виїжджають як ракети з шахт, — краса! Один лише мінус — у кишеню такі не покладеш, у метро не послухаєш, ну і ціна трохи кусається.
QDC Blue Dragon — $12 000
А ось ці затички вже можна брати з собою в дорогу, благо, особливого підсилювача їм не потрібно. Головне не заходити з ними в неблагополучні райони — хіба мало там теж знайдуться поціновувачі інкрустованих золотом і блакитними сапфірами навушників у титановому корпусі ціною з автомобіль.
Виробник розмістив у навушниках по 10 драйверів, кожен з яких відповідає за свій діапазон частот. Тобто тут ціла багатосмугова стереосистема в мініатюрному корпусі. На створення однієї пари йде три місяці терплячої праці китайських робітників — адже створюють цю красу в Піднебесній, звідси і драконячі мотиви в оформленні.
Не варто дивуватися — саме китайські бренди сьогодні вийшли в лідери за якістю і різноманітністю моделей IEM-навушників. Щоправда, купити їх на аліекспресі не вийде — робляться тільки під замовлення.
Кабелі
Liutanie Connections Olimpo Gold — $53 000
Куди ж без аудіофільських кабелів? За ціну деяких можна відгрохати цілу студію звукозапису. Наприклад, італійська компанія Liutanie Audio випускає кабелі з 24-каратного золота, кожен з яких робиться вручну, як і справжні ювелірні прикраси.
Але не однієї естетики заради! Виробник стверджує, що варто лише встромити їхній проводок в аудіотракт, як він «перезавантажить усі параметри аудіосистеми»: звук стане більш збалансованим, натуральнішим і динамічнішим, зникнуть усі сторонні шуми, наведення і гул.
Прогрівання кабелю протягом 500 годин не змінить загального тембру, зате посилить передачу натуральних гармонік. Ба більше, ці дроти дадуть змогу навіть збільшити гучність аудіосистеми до значень, недосяжних з іншими провідниками. Кабель поставляється в кейсі, розміром з гітарний. Чотири метри обійдуться всього в $53 тис.
Nordost Valhalla 2 Ethernet Cable — $3000
Аудіоприлади часто оснащені цифровими виходами, щоб вже точно унеможливити будь-які перешкоди і втрати під час передачі сигналу. Здавалося б, цифрові кабелі та аудіофілія погано сумісні один з одним? Не тут-то було! Взяти, наприклад, виту пару від Nord Ost, метр якої обійдеться в скромні $3 тисячі.
Флейтист і аудіофіл Ентоні Кершоу порівняв її зі звичайним Ethernet кабелем, встановленим між музичним сервером і аудіокартою. Виявилося, що класична музика зі звичайним кабелем звучить мляво, а дорогий дріт розширює звукову сцену і робить тембральну красу ще красивішою.
Як це пояснюється? Мовляв, нулі та одиниці у звичайному кабелі можуть «заблукати» дорогою, а вшите в протокол виправлення помилок «працює навмання». У той час як кручена пара ціною з домашній кінотеатр помилок не допускає зовсім, тому і звучить краще. Чому при цьому через будь-який дешевий кабель коректно передаються куди більш чутливі до помилок архіви і програми? Хоча, хто знає, може, якщо завантажити Кіберпанк 2077 роутером, під’єднаним кабелем Nord Ost до бабусиного ноутбука, то він буде на ньому літати з RTX у 4K? Ніхто ж не пробував!
Nordost Valhalla 2 Power Cord — $10 000
З аудіокабелями зрозуміло, а як щодо силових проводів? Ну так, тих самих, які встромляються в розетку. Виявляється, вони теж впливають на звук, та ще й як! Ось, наприклад, Nordost Valhalla 2 Power Cord, за 1 метр якого доведеться вивалити близько $10 тисяч. Виробник особливо пишається тим, що швидкість передачі струму в його кабелі досягає 91% від швидкості світла! У такому разі клієнтам Nordost не варто показувати підручник з фізики за 8 клас, в якому швидкість фронту електромагнітної хвилі дорівнює швидкості світла в будь-якому провіднику. А то вийде, що огризок вішалки кращий за кабель за півмільйона рублів.
У чому взагалі сенс одного метра, нехай навіть найкращого дроту у світі, якщо до нього від щитка йде звичайнісінький мідний ВВГнг-LS? Це якщо забути, що від підстанції до щитка висять «алюмінієві соплі», які ще Ленін прокладав. Так ось виявляється, що деякі аудіофіли вірять у феномен «останнього метра» — нібито цей останній метр кабелю працює майже як мережевий фільтр, а тому він найважливіший.
Чи варто в такому разі очікувати гарного звуку від побутового електролічильника? Чи потрібен особливий аудіофільський, у дерев’яному корпусі з позолоченими контактами? Чи залежить звучання від методу вироблення електроенергії? Що звучить краще — гідроелектростанція чи АЕС? Ясна річ, що вугільна ТЕС — не варіант: вона додасть у звук бруду і кіптяви.
Нарешті, чи можна замість аудіофільського силового кабелю використовувати, власне, мережевий фільтр, який реально видалить перешкоди й очистить сигнал від вереску сусідського перфоратора?
Висновок
Не всі аудіофіли вклалися в біткойн 2010 року, і тепер не знають, куди витратити мільярди. Більшість із них — просто поціновувачі хорошого звуку, які довіряють науці та графікам, а не рекламним гаслам. Але в будь-якій субкультурі є фріки. Відрізнити фріка від поціновувача легко — достатньо запитати, чи зроблено в його кімнаті для прослуховування хоч якусь акустичну обробку.