Нещодавно я трохи пройшовся по можливостях одинадцяти NVMe SSD об’ємом 480-512 Гбайт, тепер же зроблю те ж саме, але вже щодо SATA SSD. Той самий клас об’ємів 480-512 Гбайт і відбір так само проводився за статистикою продажів у торговельній мережі DNS.
Підсумковий склад учасників виглядає наступним чином:
- ADATA SU750 512 Гбайт [ASU750SS-512GT-C]
- Apacer AS350 480 Гбайт [95.DB2E0.P100C]
- Crucial BX500 480 Гбайт [CT480BX500SSD1] (докладний pdf)
- DEXP XL2 512 Гбайт [SSB512GMLCMSB2CD-DR0E]
- GoodRAM CX400 512 Гбайт [SSDPR-CX400-512]
- Kingston A400 480 Гбайт [SA400S37/480G]
- Samsung 860 EVO 500 Гбайт [MZ-76E500BW]
- Silicon Power Slim S55 480 Гбайт [SP480GBSS3S55S25TR]
- WD Blue 3D NAND 500 Гбайт [WDS500G2B0A] — (докладний pdf)
- WD Green 480 Гбайт [WDS480G2G0A] (докладний pdf)
Пакування та комплектація
Варіантів два: картонна коробка з формою із пластику всередині і картонна підкладка з пластиковою формою з накопичувачем. Додатково до деяких накопичувачів додаються невеликі інформаційні буклетики.
Форм-фактор у всіх — 2.5″ з висотою корпусу 7 мм. 9.5 мм остаточно пішли в минуле. Корпуси — пластик в одних, метал в інших. Традиційно відзначилася Kingston:
Хоч A400 і є найдешевшим SSD в її роздрібній лінійці, але корпус не тільки з металу (причому це не просто бляшанка, що легко гнеться), а й гвинти — не дешеві «під хрест», а більш дорогі, під особливий шліц із «захистом» — Torx Tamper Resistant T6.
Другим накопичувачем, що привертає увагу (напевно, навіть більше, ніж Kingston A400) виявився Silicon Power S55 — глянсовий бузковий корпус. Виглядає досить незвично.
Ось тільки навіщо? Власники «моддінгових» систем придбають SSD іншого класу, а у всіх інших — накопичувач буде прихований десь у глибинах.
Третім, хто звернув на себе увагу, став WD Blue. Цей накопичувач визначається в системі як SanDisk SSD G5 BICS4.
Несподівано) Компанія WD, купивши SanDisk, продовжує зберігати її торгові марки.
Лірика, лірика, лірика. Ні, реальність.
Продовжимо про наш Silicon Power 🙂 Цей накопичувач розпізнається програмами не як SPCC, а як UNIC2 S100.
Впізнаваний корпус, чи не так?
Silicon Power S55 — найменування моделі… Деякі діти, що народилися після дебюту цього найменування моделі, вже встигли піти цього року до школи (2013 рік).
Сама буква «S» з назви — спадщина минулого: від «Slim», позначення версії з корпусом заввишки 7 мм, принагідно тоді існувала версія-аналог «V» — «Velox» у корпусі заввишки 9.5 мм. Офіційний прес-реліз датується 29 березня 2013 року.
Природно, що ні про яку сталість апаратної платформи за стільки років не може йти й мови. Phison S8, SandForce SF-2281, Phison S10, Silicon Motion SM2246XT, Marvell 88NV1120, Phison S11. Флеш-пам’ять я перераховувати вже не стану. Це тільки те, що побувало у мене особисто в руках.
Так, останнім часом має місце певна стабільність. Наприклад, ось п’ятимісячної давності огляд у Клубі DNS версії на 240 Гбайт, а місяць тому був опублікований огляд і 480 Гбайт. В обох випадках — все той же ідентифікатор UNIC2 S100. І, що цікаво, автори обох оглядів сліпо скопіювали звідкись давно застарілу інформацію про контролер Phison S8, хоча обидва розібрали свої накопичувачі і знайшли Phison S11.
Річ у тім, що Silicon Power для щонайменше більшої частини своїх споживчих моделей не є виробником, а просто клеїть свої етикетки на готову продукцію (власне, так само чинять і Patriot, і SmartBuy, і QUMO, і інші компанії, не цураються цього і деякі великі бренди на кшталт Gigabyte і Pioneer). А з тестованим зразком S55 і зовсім низка посередників: з одного боку пам’ять з маркуванням UNIC — компанії, яка начебто володіє власними виробничими потужностями. Але з іншого: друкована плата — стандартний референс Phison з усім маркуванням, навіть стандартна наліпка з серійним номером і датою виробництва на місці, корпус від стандартного відрізняється тільки лише кольором (для порівняння — огляд Toshiba TR200). Якщо бути вже зовсім точним, реальним виробником тут виступає PTI — від різання і пакування кремнієвих пластин до складання кінцевих пристроїв. Phison тут — швидше як «мозок».
Найімовірніше, UNIC у цьому разі, найімовірніше, поставила PTI флеш-пам’ять, яку сама придбала у Micron (IMFT) у кремнієвих пластинах. А потім забрала у неї накопичувачі, які надалі продала Silicon Power (не виключаю, що основною дійовою особою тут була Phison, а PTI — на субпідряді).
З урахуванням такого числа «посередників» у накопичувача повинна бути дуже невисока вихідна собівартість, щоб SP могла виставити доволі конкурентний підсумковий цінник. Зі «свіжістю» накопичувача теж не все гаразд: як ми можемо бачити, у прошивку записана дата складання 20 серпня 2018 року. Скільки ще часу платформа залишиться незмінною? Піди вгадай.
Але реалії сьогоднішнього дня полягають у тому, що Silicon Power не унікальна. Той же Kingston A400 теж на ринку перший місяць і навіть не рік. За цей час у ньому була і планарна NAND, і 3D V-NAND, і TLC, і MLC. Уже й QLC NAND трапляється.
Crucial BX500 теж не перший рік на ринку і деякий час тому Micron почала переводити його на QLC NAND. Але добре, що їх хоча б можна розрізнити: 960 Гбайт на TLC більше не випускається, натомість представлені 1000 Гбайт і 2000 Гбайт на QLC. Модифікація 480 Гбайт, яка бере участь у даному огляді, залишилася на TLC, але з 64-шарових переведена на дешевші 96-шарові кристали, що позначилося на продуктивності гнітюче.
Apacer AS350 — три роки тому, наприклад, це був SM2258XT і планарна 15-нм TLC NAND. Потім був повноцінний SM2258, потім пішла 3D TLC від Samsung, Toshiba, SanDisk.
DEXP XL2 — навіть на сторінці DNS досі йдеться про TLC NAND
А за фактом — виявилася QLC:
Не буду надто прискіпливо і детально розбирати все і вся — занадто великий матеріал вийде. Просто наведу прописну істину:
огляд актуальний лише деякий час після публікації, поки хтось із компаній, що випускають протестовані тут SSD, не вирішить «проапгрейдити» «начинку».
Апаратні платформи
Коротко зведемо воєдино всю інформацію про накопичувачі, що потрапили на тестування — хто на чому.
Діагностичні звіти за тими накопичувачами, які підтримуються додатком Flash Identificator Вадима Очкіна (vlo). Crucial BX500 на SM2258XT має захист від зчитування ідентифікаторів флеш-пам’яті, який Вадиму обійти поки не вдалося, а тому його застосунок виводить лише інформацію про контролер.
- Два накопичувачі використовують один контролер і (номінально — градації якості можуть бути різні) однакову пам’ять, розрізняючись лише версією мікрокоду і виробником (Kingston A400 і Silicon Power S55);
- Один зразок на QLC NAND і дев’ять на TLC NAND, MLC NAND у вибірці найпопулярніших моделей SSD не виявилося зовсім;
- Переважання «безбуферних» контролерів (вісім проти двох), а серед них — переважання Phison S11.
Потрібне невелике уточнення. DRAM-less, він же «безбуферний» — це не означає, що контролер зовсім позбавлений буферної пам’яті. Ні, під цим терміном мається на увазі тільки те, що немає необхідності на друкованій платі проектувати розводку під мікросхему DRAM і встановлювати її. Сама по собі буферна пам’ять є — вона упакована в один корпус із контролером. Умови обмеженості розмірів упаковки мікросхеми контролера і вимоги до собівартості (ми ж зараз говоримо про апаратну платформу для найдешевших продуктів) дають на виході невеликий обсяг цього буфера. З найбільш поширених зараз контролерів розмір буфера відомий у Phison S11 — до 32 Мбайт, для інших — закриті дані. Але явно не сильно більше. Для порівняння, традиційно розмір буфера задається як 1 Мбайт DRAM на 1 Гбайт DRAM. Економія, з огляду на вартість пам’яті і супутні виробничі витрати, стосовно одного накопичувача, невелика, але при масових тиражах суми економії для виробників набігають помітні.
Тестовий стенд
- Процесор: Intel Core i5-8600K, розігнаний до 5200 МГц («скальпування» із заміною термоінтерфейсу на ЖМ);
- Оперативна пам’ять: Corsair Vengeance LPX DDR4-3600 18-19-19-39 з розгоном до 3866 МГц з таймінгами 16-16-16-38;
- Материнська плата: ASRock Z370 Extreme 4;
- Система охолодження процесора: Thermaltake Water 3.0 Ultimate;
- Системний накопичувач: PCIe NVMe SSD Silicon Motion SM2262G об’ємом 480 Гбайт (інженерний зразок);
- Блок живлення: Corsair HX750W;
- Операційна система: Windows 10 x64 «Домашня» 2004 May 2020 Update 10.0.19041.572;
- Тестований накопичувач підключається до SATA-порту материнської плати.
Як програмне забезпечення використовується комплект з Iometer, dd і fio, що задіюються в рамках самописних сценаріїв. Так, «зоопарк», але спочатку був Iometer, потім, на Phison S8-S10 виявилася особлива обробка, з варіантів «під рукою» був dd, зараз поступово переходжу на fio. Їхні звіти розбираються в Excel за допомогою самописних макросів і будуються графіки і таблиці. Тести на копіювання, архівацію і мікшування — це реальна робота з реальними файлами (фото, відео, документи MS Word), а не штучні «траси»-імітації з якого-небудь пакета типу PCMark8 або PCMark10. Хоча PCMark8, в особі графіка загальних балів, буде теж.
Тестування
Трохи про SLC-режим
Розвиток галузі NAND йде шляхом збільшення щільності зберігання даних — зростає ємність кристалів. Досить нескладно зрозуміти, що необхідна кількість кристалів у масиві, яка використовується для набору одного і того ж обсягу, з часом лише зменшуватиметься. Але ж ні швидкість читання, ні запису у NAND не зростають пропорційно.
З проблемою невисокої швидкості запису розробники зіткнулися давно і придумали SLC-режим (згадуємо, наприклад, OCZ Vertex 4). Популярності воно спочатку не мало, але в міру переходу на більш ємні мікросхеми, SLC-режим де-факто став стандартом. Однак у нинішні часи, коли найчастіше накопичувач 256 Гбайт можна побудувати лише на парі кристалів (сучасна QLC 3D NAND від Micron має ємність 1 Тбіт на кристал), навіть якщо вони сидять на окремих каналах (яких у бюджетних контролерів зазвичай лише два), експлуатуючи таку пам’ять у «прямому» режимі, фізично не домогтися не те що запису, а навіть читання зі швидкістю SATA3.
А тому розробники стали діяти хитріше. У мікропрограми багатьох накопичувачів тепер стала закладатися відкладена консолідація даних, записаних в SLC-режимі: внутрішній перезапис в MLC/TLC/QLC-режимі відбувається тільки за фактом надходження нових даних ззовні. Своєрідна черга з витісненням. І, відповідно, якщо ззовні надходить запит на читання, з якою швидкістю віддаватимуться дані, залежатиме від того, в якому режимі їх записано і зберігають на поточний момент — дані, записані в SLC-режимі, читаються помітно швидше.
По суті, тут майже повна аналогія з «гібридниками» (SSHD). Цілком можливо, що наступним етапом розвитку алгоритмів стане ще більше зближення SSD і SSHD за логікою роботи. Але проблема, притаманна SSHD, постала на повну силу вже сьогодні: багато популярних бенчмарки оперують не тільки обмеженим об’ємом даних, а й самі їхні дії відбуваються на невеликому часовому відрізку і, як правило, всі їхні операції опиняються в рамках SLC-буфера — частково або повністю (в залежності від розміру буфера і обсягів операцій). Зрозуміло, від реальності отриманий результат буде неабияк відірваний.
Але назвати це зовсім безчесною поведінкою не можна: це може дати деякий приріст швидкодії в програмах з активним кешуванням, а також трохи заощадити ресурс, причому в цих самих програмах — тимчасові файли активно пишуться/видаляються, їхнє довготривале зберігання не потрібне, а запис у SLC-режимі зношує NAND у набагато меншій мірі, ніж у «рідному» для TLC/QLC режимі запису. Просто немає сенсу витрачати ресурс флеш-пам’яті на таке. Хоча питання ресурсу навряд чи турбувало розробників: як показує практика, він поки що на порядки вищий, ніж потрібно середньостатистичному користувачеві. Та й ліміт запису (TBW), після досягнення якого накопичувач знімається з гарантії, теж багато скромніший (ну а деякий відсоток відхилень цілком вписується в частку браку).
Вплив SLC-кешу на дрібноблокове читання
Здійснимо нескладний тест на випадкове дрібноблокове читання. Створюємо тестовий файл (заповнення випадковим чином блоками 4 Кбайт), який повністю поміщається в SLC-буфер. Перший замір. Робимо паузу, щоб мікропрограма накопичувача могла провести консолідацію записаних даних, якщо вона це робить. Проводимо другий вимір. Пишемо на накопичувач обсяг даних для однозначного витіснення тестового файлу з SLC-буфера. Робимо паузу. Проводимо третій вимір. Перша цифра — результат, який дадуть класичні бенчмарки як підсумок (і з ним матимуть справу програми з активним кешуванням операцій). Другий — чи зберігається записане в SLC-буфері через деякий час або відразу перезаписується в «рідному» режимі. Третій результат — уже «чистий», однозначно без SLC-кешування, те, як із часом працюватимуть програми.
Цікаво, чи змінюється розстановка сил від красивих цифр, що покажуть бенчмарки типу Crystal Disk Mark, до реальності? Здавалося б, навіщо купувати Samsung 860 EVO за 5300 рублів, якщо йому на п’яти наступає GoogdRAM CX400? А SU750 від ADATA на базі новенької платформи Realtek заслужив оплесків?
Абсолютно всі накопичувачі так чи інакше, але використовують SLC-буферизацію для збільшення швидкості читання, якщо звернення йде до щойно отриманих даних. Ось далі починаються варіації. І перестановки в рядах. Так, Samsung 860 EVO залишається лідером, але тепер він ділить перше місце з WD Blue 3D, який спочатку не претендував навіть на «бронзу».
Стійкість швидкісних характеристик: лінійний запис
Почнемо ми з лінійного запису. Цей простий тест дасть змогу виявити одразу три можливих особливості накопичувача: наявність SLC-режиму та обсяг даних, що приймаються в такому режимі (це безпосередньо впливає на загальні показники швидкодії, і важливо, наприклад, під час відправлення ПК у «сплячий режим» замість звичайного вимкнення, коли весь вміст оперативної пам’яті скидається на накопичувач, і від розміру буфера, а також швидкості поза ним залежить час, що витрачається ПК на перехід), швидкість накопичувача на записі, можливе фатальне перегрівання.
Для наочності представимо всі результати у вигляді таблиці:
Crucial BX500. Накопичувач з вельми специфічним графіком, і це наочно можна побачити і під час простого копіювання великих файлів у Windows: систематичні провали до 3-5 Мбайт/с (специфіка інтерфейсу Windows: такі швидкості не видно на графіку діалогу копіювання, тільки у вигляді числових значень).
По всей видимости, в текущей версии микрокода работа настроена по принципу «пишем в SLC-буфер > буфер заполнился > прерываем внешние операции > переносим содержимое буфера в основной режим > принимаем ещё порцию данных > знову перериваємо роботу з системою».
Півтора року тому цей накопичувач з версією мікрокоду M6CR013 був налаштований дещо інакше. Під SLC-режим виділялося все вільне на поточний момент місце в користувацькому просторі, а не 3% (1%, якщо дивитися очима користувача).
Так, після вичерпання SLC-буфера все також «пиляла», але і так стара версія усереднено писалася все одно швидше: 86 з половиною хвилин проти 96 з половиною.
Стійкість швидкісних характеристик: дрібноблочний запис, робота без TRIM
Непрерывная мелкоблочная запись с большой глубиной очереди запросов при отсутствии TRIM (накопитель ведь не размечен) — это тип нагрузки, являющимся совершенно несвойственным для домашних ПК, это скорее серверная нагрузка (базы данных и т.д.), где важны показатели постоянства скоростей и работа накопителя в стиле «пишем на уровне 25000 IOPS > ушёл в себя, 0 IOPS > принимаем ещё порцию данных с 15000 IOPS > оживаем до 30000 IOPS > пішов у себе, 0 IOPS» просто неприпустима. Слабкість багатьох «безбуферних» контролерів у тому, що в разі постійних запитів до всього масиву пам’яті мікрокод контролера накопичувача змушений постійно зупиняти роботу, вивантажувати непотрібні фрагменти таблиці ретранслятора та довантажувати потрібні (а таблиця зберігається в масиві пам’яті — різниця у швидкості між DRAM і NAND істотна, особливо на записі). Виражається це в сильному розкиді показників моментальної продуктивності. І що більший обсяг масиву флеш-пам’яті, то більший цей розкид. Занадто «гальмівні» SSD можуть викликати в роботі такі затримки, які може помітити навіть пересічний користувач у домашніх умовах.
Повне «засмічення» масиву комірок дає змогу побачити, як поводитиметься накопичувач: чи є реалізація алгоритмів, що вивільняють сторінки пам’яті за умов відсутності команди TRIM, і наскільки великий вивільняємой об’єм (корисно в разі використання в USB-боксах — навіть у «швидких» рішеннях із USB3.0 можуть потрапляти реалізації з помилками в програмній частині, через які до накопичувача в такому боксі не доходитиме команда TRIM), а також чи не втрачає накопичувач у швидкодії надалі (згадуємо SandForce).
Через наявні ліміти клубу DNS на кількість ілюстрацій в одному матеріалі я вирішив цього разу обійтися без публікації окремих графіків по кожному з накопичувачів, а дати лише одну загальну таблицю.
Все-таки наведу, для наочності, кілька графіків — за найкращим і. скажімо так, одним з інших SSD (бо майже всі вони виступили в цьому тесті не найкращим чином).
Samsung 860 EVO: практично ідеальний графік IOPS і до 4.25 Гбайт даних в умовах відсутності TRIM, хоча — на меншій, відносно вихідної, швидкості. Таким чином, розчищається тільки статична частина SLC-кешу, динамічна — ні. І, що дещо здивувало, дещо загальмована робота GC («збирання сміття») після ввімкнення TRIM: явно видно повне розчищення тих самих 4.25 Гбайт, а ось потім — «збирання сміття» йде у фоновому режимі вже за наявності навантаження ззовні, але — на випередження, унаслідок чого накопичувач все-таки виходить на вихідну швидкодію.
Дуже близькі один до одного Silicon Power S55 і Kingston A400 продемонстрували абсолютно ідентичні графіки: феєричний розкид показників від 0 до ~76 000 IOPS і різке падіння вже після запису трохи більше 400 Гбайт. Є деяка здатність приймати дані на повній своїй швидкості і за відсутності TRIM, але зовсім небагато — трохи більше 1 Гбайт.
Ось WD Green — десь там на дні (втім, він таким був і два роки тому, лише коли він був SM2258XT три роки тому, справа була кращою, хоча теж не без особливостей): спочатку «розганяється» з 2 500 до 10 000 IOPS, потім, після запису 4.3 Гбайт падає до 100 (ста) IOPS. Випробовувати тестовий стенд накопичувачем, який пише дані зі швидкістю близько 300 Кбайт/с з рідкісними сплесками до 6-8 Мбайт/с просто безумство. Тому цей тест було перервано. Під час інших тестів з’ясувалося, що без TRIM накопичувач працювати повноцінно не зможе, а в умовах наявності TRIM швидкодію зберігає.
Затримки під час відпрацювання TRIM
Накопичувачі на флеш-пам’яті (SSD) відрізняються від звичних рішень на магнітних пластинах (HDD) ще й тим, що, на відміну від останніх, їм, для збереження швидкодії, необхідно проводити стирання даних, що стали непотрібними. Перед записом флеш-пам’ять має бути порожня, на відміну від магнітних пластин, де запис можна робити «поверх».
Для цього було вигадано команду TRIM, яку операційна система передає разом із видаленням даних, що сигналізує мікропрограмі накопичувача, що наявні за певними LBA-адресами дані більш неактуальні. І тут налаштування мікрокоду контролера (відкладати виконання очищення «на потім», якщо це можливо, або виконувати одразу, навіть якщо в цьому немає необхідності), швидкодія контролера і пам’яті призводять до відмінностей між накопичувачами.
На живому прикладі це має такий вигляд: видалили дистрибутив з грою об’ємом у кілька десятків гігабайт, одразу ж намагаємося записати невеликий файл на 1-2 Гбайт і бачимо, як швидкість запису падає до нуля. А якщо цей накопичувач попутно ще й системний, то це може виражатися в ривках («фризах») навіть операційної системи і додатків, аж до того, що система може взагалі перестати відгукуватися на дії користувача.
Тест виконують на тестованому накопичувачі так: на накопичувачі записують вісім файлів по 8 Гбайт кожен, після паузи в кілька хвилин здійснюють видалення записаних файлів і відразу запускають читання накопичувача з паралельним веденням моніторингу (показання знімають кожні 0,5 секунди). В кінцевому підсумку вийшло так:
Можна відзначити, що накопичувачі на контролері Phison S11 загалом продовжують вирізнятися найлояльнішим відпрацюванням команди TRIM — якщо це можливо, виконання операцій відкладається на той момент, коли накопичувач не діє. Хоча пара накопичувачів щось все одно виконують фоном. Але в них і флеш-пам’ять не зовсім типова: TLC від SK Hynix зустрічається нечасто, а QLC — просто інший тип пам’яті.
Я не просто так допустив застереження «якщо це можливо». Той же DEXP XL2 512 Гбайт, кілька разів опинившись у ситуації зовсім вже масштабного видалення даних (100-200 Гбайт разом), починав на деякий час «тупити». При цьому — нагрівання. Замість термодатчика, типово для накопичувачів на Phison S11, тут зроблена програмна «заглушка», що завжди відображає +33°C, розбору накопичувач не підлягає (магазинний), тому можна судити лише за температурою пластикового корпусу. А він у ділянці контролера грівся відчутно — пластик, який явно не прилягає до чогось із внутрішніх елементів. Щоб так його прогріти, контролер мав нагріватися дуже сильно. Це приклад того, що якщо «засміченість» масиву стає занадто сильною, процедура очищення може запуститися тут і зараз на будь-якому накопичувачі.
Загальне тестування продуктивності
Нагадаю: всі тести продуктивності проводилися з урахуванням вищесказаного про оптимізацію з SLC-режимом — всі тестові файли примусово витісняли з SLC-буфера додатковим записом. Саме тому результати тестів можуть виявитися несподіваними.
Тести тестами тестами.
Вище я вже пройшовся по Crucial BX500, але — за синтетичними тестами. Варто посміхнутися «це ж синтетика!» і пройти повз? У реальних додатках теж не все гладко:
Steam. Йде виділення місця під встановлення гри (тут ні процесор, ні швидкість мережі ролі не грають). Процес іде відносно довго і зі швидкостями часом близько 4-8 Мбайт/с.
Воно ніби не страшно, так? Та ось тільки якщо цей накопичувач попутно є системним, то в процесі цього користуватися комп’ютером стає доволі складно: інтерфейс операційної системи і програм починає пригальмовувати, навіть відкриття фотографії може відбуватися із затримкою в кілька секунд, упродовж яких користувач буде споглядати вікно додатка, яке ще не відкрилося.
І це триватиме доти, доки Steam не пропише потрібний простір. Але ж є ігри і по 100 Гбайт. Щоправда, таке відбувається не з усіма іграми. Встановлення, наприклад, ремастера Mafia II, який нещодавно вийшов, такий процес перезапису у мене на тестовому стенді не ініціювало.
Ні, проблема виникатиме на будь-якому SSD. Тільки продуктивні SSD будуть набагато краще справлятися з обслуговуванням паралельних запитів, та й самі ці ресурсомісткі операції будуть виконуватися швидше. А ось бюджетні, на слабких конфігураціях масиву пам’яті. Безбуферним контролерам тут особливо важко. Сучасний Crucial BX500, очевидно, просто з категорії зовсім невдалих і на ньому все так яскраво виражено. Саме сучасний, на старій версії, яку я тестував раніше, справи йдуть краще.
Висновок
Crucial BX500 — приклад того, як спочатку непоказний, але все ж ще прийнятний, зокрема через свою ціну, накопичувач можна зіпсувати. З урахуванням того, що він ще й гріється. Можна я не стану довго говорити, а просто скажу «виліт»? Компанію йому, за результатами тестів, цілком складає WD Green.
ADATA SU750 теж залишається за бортом. Не те, що продуктивність його якось драматична, але, вона нормальна. Але цінник на поточний момент — майже як у швидшого Samsung 860 EVO.
При цьому останній, крім швидкодії, пропонує фірмову російську гарантію в п’ять років. У ADATA, в разі будь-яких ускладнень з магазином — тільки відправка за кордон і лише протягом трьох років. Можна присудити хіба що приз глядацьких симпатій — як новій платформі SSD від Realtek — компанії, яка довгі роки більше славилася як виробник мережевих контролерів і для споживчих SSD нічого не випускала.
А далі. Далі особливо й нема з чого вибирати: WD Blue 3D загалом досить близько тримається на другому-третьому місці за швидкодією в тестах серед тестованих десяти моделей SSD, при цьому цінник — один із найнижчих. Що цікаво, навіть WD Green, який офіційно позиціонується нижче WD Blue 3D, коштує дорожче.
Цілком можливо, що це тимчасова ситуація, тому варто підібрати ще варіант з непоганою продуктивністю і невисокою ціною. Які варіанти? На мій погляд — DEXP XL2, маючи найнижчу ціну, загалом непогано виступає.
Kingston A400 і Silicon Power S55 на TLC — це краще за QLC у Dexp XL2? Так. І в тестах вони мені здаються кращими. Але ось немає жодної гарантії, що в цих двох SSD саме вам попадеться такий вдалий конфіг на TLC, як мені. Нагадаю, що Kingston на QLC трапляється вже мінімум рік саме в цьому об’ємі (можна відрізнити за версією мікрокоду на етикетці, яку можна побачити через віконце на тильній стороні паковання — у цьому конфігурацію на QLC зашита SBFKK1B3). У підсумку ми можемо переплатити за ту саму апаратну конфігурацію. Хоча Kingston — це хоча б фірмова російська гарантія, крім магазинної (ну і, можливо, флеш-пам’ять буде трохи вищої градації). Я б спробував зробити так (хай вибачить мене компанія DNS, що даю таку пораду в огляді наданих нею накопичувачів): замовити Kingston A400, на видачі попросити подивитися версію мікрокоду і швиденько забити її на смартфоні в пошук. Google або Яндекс дадуть відповідь за лічені секунди.