За останні рік-два асортимент недорогих mesh-систем значно розширився. Зараз стало набагато простіше організувати гарне і якісне покриття Wi-Fi як у просторих квартирах, котеджах, так і в невеликих офісах. Так, це поки ще дорогувато, але кількість виробників, що пропонують подібні системи, зростає. І якщо роки два-три тому організувати подібну мережу вдома вимагало як вкладення досить пристойних коштів, так і знань, то сьогодні це вже цілком доступно більшості з нас.
Сьогодні на огляді у нас одна з наймолодших моделей з лінійки mesh-систем Deco від TP-Link, а саме — Deco M4,
Технічні характеристики
Ключові характеристики системи:
| Тип пристрою | Mesh-система |
| WAN/LAN-порти | 2х1Гбіт/с |
| Стандарти Wi-Fi | IEEE 802.11 a/ac/b/g/n. IEEE 802.11 k/r/v |
| Максимальні швидкості з’єднання | 867 Мбіт/с (5 ГГц) і 300 Мбіт/с (2.4 ГГц) |
| Управління | Смартфони на iOS 9 і вище або Android 4.3 і вище. |
З повним списком характеристик можна ознайомитися на офіційній сторінці продукту.
Упаковка і комплектація
Пристрій поставляється в барвистій упаковці з ламінованого картону. Для особливо педантичних покупців, коробка додатково вакуумована тонким поліетиленом.
Частина тексту на коробці надрукована англійською. Втім усе, що необхідно, можна прочитати «великою і могутньою».
Усі компоненти системи покладені всередині дуже надійно й акуратно:
Усередині коробки знаходяться пара акуратно упакованих модулів, пара блоків живлення для них, плоский патчкорд і керівництво користувача з гарантійним талоном.
Зовнішній вигляд
Модулі являють собою симпатичні білі «циліндри», висотою 190 мм і діаметром близько 90 мм. Розгорнувши пристрій на 180 градусів, можна побачити пару гігабітних Ethernet-портів. Вони рівнозначні (немає різниці, куди підключати кабель провайдера), що підвищує зручність підключення.
Верхня частина являє собою «решітку», стилізовану під логотип виробника. Втім, сам логотип у явному вигляді також присутній у центрі «облицювання радіатора». Забігаючи вперед, зазначу, що логотип є індикатором стану пристрою.
Нижній торець також має вентиляційні отвори, але вже для забору повітря. У поглибленні розміщено роз’єм для під’єднання блока живлення і копка скидання на випадок, якщо «щось піде не так». Також тут знаходиться вся ідентифікаційна інформація про пристрій. Можливість кріплення пристрою до стін або стелі відсутня.
Налаштування та підключення
Чим хороші «домашні» mesh-системи, так це тим, що встановити і налаштувати її не складніше, ніж класичний маршрутизатор. Однак, є нюанси. Конкретно в нашому випадку:
- Завантажуємо софт для смартфона з відповідного магазину додатків. Без цього налаштувати систему не вийде. Ніяк. WEB-інтерфейс відсутній повністю.
- Беремо будь-який з модулів, підключаємо в будь-який ethernet-порт.
- Підключаємо живлення.
При першому ввімкненні вузол автоматично переходить у режим налаштування. Підключаємося до нової мережі DECO_XXXX і за допомогою майстра початкового налаштування в застосунку підключаємося до провайдера і налаштовуємо параметри Wi-Fi. Все швидко й інтуїтивно зрозуміло.
Після проходження квесту підключення нас зустрічає вікно зі списком підключених пристроїв. Для обраного пристрою можна задати його ім’я, його тип (телефон, ноутбук тощо) і приналежність клієнта до якогось користувача. Це необхідно для роботи «батьківського контролю». Також тут міститься інформація про IP і MAC-адреси:
При натисканні на «глобус» у верхній частині списку, відкривається вікно, в якому перераховані всі вузли мережі. Для кожного вузла можна отримати його статус і вказати розташування. Список можливих місць дислокації обмежений, але якщо вибрати останній пункт «Інше», то можна вказати довільне ім’я.
Якщо натиснути непримітну іконку «ще», то потрапимо в розширені налаштування. Тут можна створити додаткову гостьову мережу. Налаштуваннями основної та гостьової мережі можна поділитися через Viber, WhatsApp, пошту тощо.
Є можливість внесення пристроїв до чорного списку, перевірити наявність оновлень для системи та встановити їх.
Налаштування підключення до провайдера заховані в розділі «Додатково». Підтримуються підключення як за IPv4, так і за IPv6. Також можна налаштувати один із двох режимів роботи системи: «Роутер» — у цьому разі система безпосередньо під’єднується до провайдера або «Точка доступу» — тоді система «займається тільки Wi-Fi», а питаннями безпеки «ззовні», маршрутизацією тощо має займатися окремий роутер.
Реалізовано можливість виділення статичних адрес для клієнтів і можливість «прокидання» портів ззовні. Також можна підключитися до «фірмового» сервісу DDNS
І, мабуть, найбільш «смачна» фішка mesh-системи — «Швидкий роумінг». У цьому разі, при переміщенні клієнта в зоні покриття мережі, він буде автоматично перепідключатися до модуля з максимальним сигналом без розривів з’єднання. На інфографіці це виглядає так:
Як це працює в реальних умовах ми побачимо в процесі тестування. А поки, закінчимо з налаштуваннями.
Батьківський контроль від TP-Link доволі просунутий:
Загалом, механізм батьківського контролю тут реалізовано доволі непогано.
Пріоретизація (QoS) у системі найпростіша: задаються пристрої, яким виділяється пріоритет доступу до павутини. Будь-яких відмінностей за типом трафіку тут не передбачено.
Також є простенький щомісячний звіт по трафіку:
Крім того, є можливість вимкнення індикації за часом — зручно вимикати на ніч, щоб не заважало, і налаштувати сповіщення при виникненні подій у системі.
Тестування
У процесі тестування використовувалося таке обладнання:
- Стаціонарний ПК, що підключається по кабелю або бездротовому адаптеру Tenda U12;
- Нетбук ASUS VivoBook Flip 12 TP203NA-BP073T. Для деяких сценаріїв (підключення на 2,4 ГГц) вбудований адаптер відключався. Замість нього використовувався зовнішній USB-адаптер USB-N66;
- Смартфони LeEco Le2 і Sony Xperia ZX Premium
Тестування проводилося в трикімнатній квартирі, площею 70 кв.м. Будинок панельний — міжкімнатні стіни з бетону. Кабель від провайдера заведений у дальню кімнату, де і розташований стаціонарний ПК.
Завантаження ефіру в діапазоні помірне: стабільно видно 3-4 точки від сусідів. У діапазоні 5 ГГц ефір невинно чистий. За допомогою програми Wi-Fi Visualizer було побудовано карту покриття. Ось так вона виглядає, у разі, коли працює тільки основний вузол:
У разі ввімкнення другого вузла, картина, природно, змінюється в кращий бік:
Покриття в діапазоні 2,4 ГГц Покриття в діапазоні 5 ГГц
Пристрій було безпосередньо підключено до провайдера. Тариф — 100 Мбіт/с. Результат SpeedTest при підключенні до «головного» вузла:
Як ми бачимо, при досить простому режимі підключення (PPPoE) до провайдера, пристрій спокійно забезпечує повну утилізацію каналу.
Надалі під час тестування використовувалася утиліта iPerf, версії 3.1.3. На стаціонарному ПК утиліта запускалася в режимі сервера. Клієнтом виступав нетбук. Методика вимірювання мала такий вигляд:
— Для кожного сценарію утиліта запускалася трьома серіями з різною кількістю потоків — 1, 4 і 16;
— У кожній серії заміри проводилися 5 разів. Крайні (мінімальний і максимальний) результати відкидалися. Для трьох, що залишилися, обчислювали середнє значення. У такий спосіб мінімізувалися зовнішні чинники (наприклад, перешкоди від сусідів). Бездротові клієнти підключалися до вузлів на відстані 1 метр.
Для початку використовувався один модуль із комплекту. «Сервер» підключався або по кабелю, або в тому ж діапазоні, що і «Клієнт»:
Результати досить прогнозовані — за швидкості підключення 300 Мбіт/с (діапазон 2,4 ГГц) — реальна швидкість обміну впирається приблизно в 100 Мбіт/с. Причому, у разі, коли «сервер» і «клієнт» мають бездротове підключення, то весь трафік проходить «по-повітряному» 2 рази — цифри в цьому випадку можна подвоїти. У разі, коли бездротовий трафік йде тільки з одного клієнта, швидкість природно, зростає. Результат у 300+ Мбіт при 16 потоках у нашому випадку визначається мережевою картою нетбука. А вона у нас працює за схемою 1T1R, що дає теоретичний максимум у 433 Мбіт/с.
Підключаємо другий модуль. Модулі взаємодіяли між собою як «по повітрю», так і по кабелю, благо це офіційно заявлено.
Результати мають схожість із попереднім сценарієм. Для діапазону 2,4 ГГц все впирається в його пропускну здатність. Невисокі результати в діапазоні 5 ГГц за суто бездротового підключення теж зрозумілі — пакетам доводиться двічі «подорожувати повітрям» в одному діапазоні. А ось з’єднання вузлів кабелів відчутно підвищує пропускну здатність отриманої мережі.
Наостанок було проведено «екстремальний» тест: «сервер» і «клієнт» підключалися через WI-Fi за стандартом АС, плюс самі вузли також взаємодіяли між собою без дротів:
Навіть у такому важкому випадку, система здатна «прокачувати» трохи менше 100 Мбіт/с.
Тепер протестуємо найцікавішу фішку пристрою: «швидкий роумінг». Для цього запускаємо утиліту Ping на нетбуці і починаємо «подорожувати» квартирою. При цьому дивимося наявність втрат пакетів і затримку:
Як ми бачимо, у процесі роумінгу втрачається не більше одного пакета. Під час роботи практично будь-якого ПЗ, будь то ігри, перегляд відео або прослуховування аудіо, фризи будуть відсутні. Було також проведено перевірку дзвінків стільникового зв’язку за технологією Wi-Fi-calling, благо телефон і оператор підтримують це. Як і передбачалося, «зривів» з’єднання або перемикання його в процесі розмови на стільникові мережі не відбувалося.
Висновки:
Як ми бачимо, пристрій досить цікавий. Він легко забезпечує відмінне покриття і швидкість Wi-Fi на пристойній території. Причому, площу покриття можна легко розширювати додаванням додаткових вузлів. Асортимент mes h-систем у TP-Link великий і потенційний покупець зможе знайти собі найбільш підходящий варіант. Якихось явних недоліків не виявлено. Загалом, пристрій можна рекомендувати до покупки