Багато хто вже майже не пам’ятає, а деякі вже не знають про них — про аудіо або компакт-касети. Але ж була ціла епоха компакт-касет, що тривала щонайменше 40 років — із середини 60-х і до середини першої декади 2000-х років.
Так, на превеликий жаль багатьох, «золота» епоха виробництва висококласних касетних дек і магнітол закінчилася на самому початку 90-х років, поступившись місцем у середині 90-х максимально здешевленим і механічно спрощеним апаратам, які непогано записували компакт-касети, але зовні та внутрішньо були дуже вбогими. Золота ера якісних касет закінчилася трохи пізніше, в середині 90-х років, а нішу, що звільнилася, заповнили дешеві прозорі «скельця», які виготовляли під відомими брендами в Кореї, Таїланді та Мексиці. Не відставав і Китай, який наповнив ринок підробками касет під відомі бренди. Загалом, у середині першої декади 2000-х масовий випуск аудіокасет і апаратури для їхнього відтворення припинився, а все, що було вироблено до цього, осіло на складах і вдома в спритних поціновувачів аналогового звуку.
Варто зазначити, що деякі відомі виробники, наприклад TEAC, продовжують випускати поодинокі моделі сучасних касетних дек, а TOSHIBA — магнітоли, але якість їхнього звуку і близько не стояла з якістю «тієї» апаратури, яку можна було побачити у 80-х роках у радянських комісійних магазинах та магазинах валютної торгівлі «Берізка». А скільки апаратури в СРСР не потрапляло! Зараз тільки доводиться дивуватися величезному асортименту техніки, ще представленої на вторинному ринку, і вартість її зростає нечуваними темпами, слідом за збільшенням попиту на касети і магнітофони. Погодьтеся, мало хто зможе собі дозволити придбати касетну деку Nakamichi 1000ZXL за 450000 рублів або одну нову запечатану касету SONY METAL MASTER за 6000 рублів! Так, недешеве задоволення зараз бути ентузіастом касет.
Більша частина нинішніх слухачів музики стурбована цифровим звуком і носіями, бездротовою передачею сигналу на колонки і навушники… Багато сучасних дітей навіть ніколи до рук не брали магнітолу або плеєр. — Яка така касета? — запитають вони. — Для чого вона потрібна в епоху цифрових записів звуку без втрат? — Ми на плеєр чи смартфон за часом сто касет запишемо і слухатимемо їх у високій якості. Можливо, вони мають рацію і їм не потрібен давно де-юре померлий стандарт звукозапису. Чому він помер — питання окреме: виробники завжди намагаються зменшити витрати і за рахунок цього збільшити частку прибутку, адже набагато дешевше і швидше випустити компакт-диск, ніж записувати касети на дуплікаторах, а їх ще до цього треба було зробити і механічно зібрати. Медіа-магнати і власники авторських прав теж були не раді масовому розквіту піратства та обміну записами. У підсумку виробники медіаконтенту зараз довели свої витрати до абсолютного мінімуму, онлайн продаючи аудіозаписи через інтернет, які потім неможливо використовувати в цифровому вигляді для тиражування.
Начебто все: користувачі скручені міцними кайданами цифровізації та зобов’язані споживати тільки CD і аудіо-файли, Але ні, останніми роками популярність аудіокасет зростає дивовижними темпами — любителі касет і магнітофонів продовжують хобі своєї молодості, набуваючи нові аудіокасети зі старих запасів (навіть касетами, які вже були у вжитку, не гребують), деки, магнітоли і плеєри. Деякі любителі не припиняли слухати свої старі касетні записи на вінтажній техніці, інші ж припинили слухати через поломки устаткування, перейшовши на сучасні формати і навіть встигли викинути на смітник сотні таких популярних раніше компакт-касет, і ось тепер вони роблять спробу вступити в одну й ту саму річку двічі.
Чим же викликаний зростаючий інтерес до касетної техніки? Любителі аудіокасет і магнітофонів пояснюють, що тільки аналогові записи приємні для слуху, і з ними цілком солідарні любителі вінілу — оцифровані з високим бітрейтом і розрядністю добре видані вінілові платівки (диски) звучать не набагато краще, ніж компакт-диски з їхнім «сухим» звуком. Орієнтуючись на таких любителів, деякі виробники досі продовжують випускати вінілові платівки і компакт-касети із записами, хоча до якості носіїв середини 80-х — початку 90-х вони не дотягують.
ТЕХНОЛОГІЯ
Пропоную трохи зануритися в технологію магнітного запису звуку і компакт-касет зокрема, а потім перевірити можливості цієї техніки на конкретних прикладах. Розповідь постараюся вести з мінімальними заумствованиями, тим більше я в цій галузі не є експертом.
Отже, магнітний запис звуку передбачає перетворення електричних коливань, одержуваних з мікрофона або лінійного входу магнітофона магнітною головкою, на зміни магнітного поля, що викликає зміну орієнтації магнітних частинок магнітного шару, нанесеного на тонку полімерну стрічку. Щоб звук записувався постійно, потрібно забезпечити постійний рух записуючої магнітної голівки над магнітним носієм, ну і оскільки голівку набагато простіше механічно закріпити нерухомо, то в магнітофонах було реалізовано рух поверхні магнітної стрічки відносно голівки, як в касетних, так і в бобінних, де ширшу й товстішу стрічку намотували на бобіни. Подібна технологія також була реалізована в комп’ютерній техніці: стрічкових накопичувачах стрімерах, флоппі та жорстких дисках.
Під час упровадження технології магнітного запису було попутно розв’язано багато проблем, що заважали її реалізації, — нелінійну характеристику магнітних носіїв з їхнім гістерезисом, необхідність забезпечення стабільності швидкості протягання стрічки відносно магнітної голівки і зниження рівня власного шуму стрічки в тракті відтворення. Експериментальним шляхом було з’ясовано, що гарна якість запису досягається тільки за умови подачі в записувальну магнітну голівку суміщеного сигналу звукової частоти і високочастотного підмагнічування змінного струму. Тепер дозволю собі процитувати Вікіпедію
«Рівень підмагнічування — критичний параметр тракту запису; він визначає динамічний діапазон записуваного сигналу, лінійність його АЧХ і рівень спотворень. Відповідно, оптимальний струм підмагнічування для конкретної стрічки може бути обраний на основі різних критеріїв:
— максимальної віддачі стрічки на частоті 400 Гц або 1 кГц (критерій максимального динамічного діапазону);
— максимальної лінійності АЧХ каналу запису-відтворення в ділянці «малого сигналу» (мінус 20 дБ від номінального, тобто такого, за якого забезпечується встановлений для цієї стрічки максимальний рівень залишкового намагнічування). На практиці, (за автоматичного калібрування струму підмагнічування під конкретну стрічку), вибирається такий струм підмагнічування, за якого рівень віддачі стрічки на частоті 400 Гц і 10 кГц (15 кГц) однаковий;
— мінімальними нелінійними спотвореннями каналу запису-відтворення на частоті 400 Гц.
— мінімальним рівнем шумів.
У загальному випадку ці критерії дають різні значення оптимального струму підмагнічування, а отже, вибір оптимального струму підмагнічування є компромісним. Але що досконаліший цей екземпляр магнітної стрічки, то ближчі між собою оптимальні струми підмагнічування, отримані за цими критеріями.
Оптимальний струм підмагнічування для конкретної стрічки може відрізнятися від стандартного струму, встановленого на заводі; це відхилення може бути несуттєвим у простих системах, але абсолютно неприйнятне під час використання компандерних систем шумозаглушення (Dolby NR та аналоги). Перевищення струму підмагнічування понад оптимальний «завалює» верхні частоти і звужує динамічний діапазон, і навпаки; компандер Dolby нелінійно підсилює ці огріхи, породжуючи «модуляцію» АЧХ відтворення рівнем сигналу».
Тому в касетних магнітофонах верхнього рівня, починаючи з флагманських моделей середини 1970-х років, застосовується, як мінімум, ручне регулювання (калібрування) струму підмагнічування під конкретну стрічку з використанням вбудованих зразкових генераторів стандартної звукової частоти 400 і 10 000 Гц. Для регулювання магнітофон вмикається в режимі запису, на вхід лівого і правого каналів подаються сигнали 400 і 10 000 Гц однакового зразкового рівня. Регулювання полягає у виставленні такого струму підмагнічування, за якого рівні відтвореного сигналу лівого і правого каналу, що спостерігаються за вбудованим індикатором, збігаються. У міру здешевлення електроніки в 1980-х роках ручне калібрування з’явилося і на моделях середнього рівня, водночас з’явилися повністю автоматичні схеми підстроювання струму підмагнічування, керовані мікропроцесором, які дали змогу здійснювати підстроювання струму підмагнічування на деках без наскрізного каналу (з двома головками).
Варто згадати і про системи динамічного підмагнічування (СДП), де необхідний оптимальний струм підмагнічування зменшується зі зростанням високочастотних складових корисного сигналу (корисний сигнал «сам себе підмагнічує»). Тому зниження струму підмагнічування в ті моменти, коли в корисному сигналі є багато високочастотних складових, розширює динамічний діапазон в області високих частот приблизно на 10 дБ. Стрічка, записана на магнітофоні з СДП, може відтворюватися на будь-якому магнітофоні — за умови, що динамічний діапазон його тракту відтворення дає змогу відтворити підвищений відносно стандартного рівень записаного сигналу в області високих частот. З комерційних СДП найпоширенішою та найвідомішою є Dolby HX Pro, розроблена компанією Dolby Laboratories.
Застосування СДП особливо актуальне за малих швидкостей руху магнітної стрічки (4,76 см/c і нижче). Річ у тім, що при фіксованому (оптимальному) струмі підмагнічування і використанні стрічки типу I, амплітудно-частотна характеристика (АЧХ) каналу запису-відтворення касетного магнітофона лінійна (зі стандартним відхиленням 3 дБ у робочому діапазоні частот) тільки в ділянці «малого сигналу» (за рівня запису близьк о-20 дБ відносно номінального). А застосування СДП дає змогу отримати лінійну АЧХ без завалу високих частот за істотно більших рівнів запису (близьк о-10…-6 дБ).
Найважливіший вузол магнітофона — магнітні головки. Їхні характеристики багато в чому визначають якість роботи апарата в цілому. Вони можуть бути як універсальними (використовуються для запису і відтворення звуку), так і спеціалізованими (у магнітофонах з наскрізним каналом, що забезпечують одночасний запис сигналу і контроль його якості з виходу відтворювальної головки). Також обов’язковою є наявність у магнітофоні голівки для стирання, яка здійснює стирання фонограми на вже записаній касеті. Ось приблизна спрощена схема стрічкопротяжного механізму касетного магнітофона.
Магнітна головка за своєю суттю являє собою котушку індуктивності з однією обмоткою і з одним або двома розривами в кільцевому магнітопроводі — зазорами. Що тонший робочий зазор, то вищу частоту зможе записати головка. Також, чим вища швидкість руху магнітної стрічки відносно голівки, тим вища частота на записі може бути досягнута. Це було реалізовано в бобінних магнітофонах зі швидкістю руху стрічки 19 і 38 см/сек і на касетних деках, що давали змогу записувати на подвоєній швидкості стрічки (не перезаписувати).
Магнітопровід головок виготовляли з різних матеріалів — пермалою, склофериту, сендасту, аморфного металу та ін., що відрізнялися різним ступенем зносостійкості (твердості). Якість звуку, одержуваного на цих різних магнітних матеріалах, не однакова. Найбільш музичними серед меломанів вважаються головки з пермалою, але вони стираються об магнітну стрічку набагато швидше за інші. Твердіші голівки не всім подобаються за звуком, але вони можуть бути практично вічними, не потребуючи заміни на всьому протязі експлуатації магнітофона. Серед найбільш зносостійких головок — склоферитові й аморфні. Крім поділу за матеріалами, існують різновиди головок за кількістю звукових каналів — однодоріжкові (моно), дводоріжкові (стерео) і багатодоріжкові (у професійній техніці). Іноді також зустрічалися чотирьохдоріжкові магнітні голівки, що застосовувалися в магнітофонах або плеєрах з автореверсом, тобто зміною напряму руху стрічки без виймання та перевертання касети, але це рідко — зазвичай використовувалася технологія розвороту блоку голівок, а за її поганої реалізації міг порушитися азимут розташування голівок (це коли голівка перебуває під кутом до звукових доріжок на магнітній стрічці, що спричиняє погіршення віддачі високих частот і навіть взаємне проникнення звуку між стереоканалами).
Багато любителів касетного звукозапису саме тому не шанують апарати з автореверсом, вважаючи, що вони не можуть забезпечити ідеальне відтворення за різного напрямку руху стрічки, але часто це не так. У якісних касетних деках такого не спостерігається і механіка там відпрацьовує чудово. Ну а якщо взяти окремий загін елітних дек з автоматичним підстроюванням азимута головок, то там уже й завзяті меломани голосують своєю багатою кишенею за ці воістину унікальні магнітофони, що дають змогу витиснути максимум із технології магнітного запису звуку.
По собі скажу, що підкручуванням азимута головок я займався тільки наприкінці 80-х — на початку 90-х років і тільки в радянських деках типу Електроніка МП-204С, де потужний соленоїд настільки сильно й швидко підкидав/відкидав універсальну голівку, що вона згодом починала міняти положення, налаштоване виробником…
З ЧОГО ПОЧАТИ?
Ну гаразд, здається, я занадто захопився проблемами і тонкощами технології магнітного запису, які вже давно були вирішені інженерами, і забув про головне, що потрібно конкретній людині, а саме: з чого почати, якщо з’явилося бажання зануритися в аналоговий звук. Насамперед потрібно усвідомити, що в продажу можна зустріти безліч магнітофонів за майже низькою ціною (кілька тисяч рублів), але більшості з них знадобиться профілактика або навіть ремонт із заміною гумотехнічних виробів — пассіків і гумки ідлера (коліщатка з гумовим ободом). У деяких апаратів можуть бути зламані пластикові шестерінки, які масово застосовувалися в стрічкопротяжних механізмах у 90-ті роки, у якихось можуть бути підсохлі електролітичні конденсатори або тьмяні індикатори. У будь-якому разі потрібно уважно читати опис апарата, що продається на аукціоні або дошці оголошень, дивитися його фото, якщо є можливість — наживо поїхати, подивитися і послухати його. Якщо такої можливості немає, апарат перебуває в іншому місті або навіть країні, потрібно дивитися рейтинг продавця і за необхідності ставити йому конкретні запитання.
Ну ось, ви морально дозріли придбати собі перший касетний апарат. Чудово! Що треба визначити для себе, так для чого ви його використовуватимете — для прослуховування вже наявних старих касет чи для запису. Якщо для прослуховування, то підійде практично будь-яка справна касетна дека, а от якщо для запису, то бажано звернути свій погляд на триголові деки з наскрізним каналом, або на двоголові деки з автоматичним калібруванням. Якщо є бажання перезаписувати касети, придивіться до двокасетних дек, або з часом доведеться купувати другий апарат. Чому саме деки, а не магнітоли чи музичний центр? Деки зазвичай видають набагато кращу якість звуку під час відтворення, та й під час запису вони чудові, а в магнітолах часто навіть немає лінійного входу для під’єднання джерела звукового сигналу, а тим паче лінійного виходу. Музичні центри — окрема «пісня», зазвичай у них використовували спрощені касетні деки, а в найдешевших касетні «кишені» були в єдиному моноблоці, де також розташовувалися тюнер, підсилювач потужності і програвач компакт-дисків.
Плюс до вищесказаного: у касетних дек є чітко прописані в інструкції частотні характеристики під час запису на стрічки різних типів, коефіцієнт детонації (нерівномірність швидкості руху стрічки) та співвідношення сигнал-шум із шумоподавлювачами і без. Зрозуміло, ці характеристики були актуальні, коли техніка була новою, а зараз їх уже ніхто не може гарантувати. Виняток може бути, тільки якщо налаштування апаратури зробить хороший майстер, який вміє використовувати вимірювальні прилади і має тестові стрічки.
Перейдемо до носіїв, тобто компакт-касет. Їх зараз випускають дуже обмеженими партіями для використання деякими компаніями звукозапису, які записують на них нові альбоми сучасних виконавців. Якість цих касет не йде в жодне порівняння з тими касетами, що були у продажу у 80-ті та 90-ті роки минулого століття, але сумувати не варто. У продажу на інтернет-аукціонах ще можна зустріти вживані і нові, запечатані, касети зі старих запасів.
Збиранням запечатаних касет у зовні ідеальному стані займається дуже багато колекціонерів.
І адже реально, касет була така величезна кількість різновидів, що збирати не збирати.
Любителі касетної тематики скуповують запечатані касети для своїх колекцій і під запис, деякі обклалися ними, як барикадами. 🙂
Якщо у вас у місті є «блошиний» ринок, де продають старі речі, завітайте на нього, напевно там іноді можна буде розжитися за викидними цінами касетами. Вони успішно підійдуть для запису збірок улюбленої музики та пісень, які буде приємно послухати самому або з друзями.
НАВІЩО?
Чим же цікава касетна тема таким людям, як я? Напевно, насамперед тим, що це ностальгія за часами нашої молодості, коли шикарний імпортний магнітофон або дека викликали шалений захват у всіх, хто його бачив і чув музику з нього. Багато хто з нас не міг собі дозволити купувати якісну круту техніку, більшість з якої навіть не завозили в СРСР, а та, що завозили, коштувала, як пів-автомобіля «Жигулі».
Ще величезний плюс, якого не мають сучасні слухачі музичних треків і пісень на жорстких дисках і флешках — касети можна на власні очі побачити й помацати, дістати касетку, попутно переглянувши одну-дві сотні інших. А потім дуже приємно дивитися, як крутяться в магнітофоні бобінки касеток (особливо красиво, коли касетні бобінки мають металеві щічки і нагадують бобіни котушкових магнітофонів), як бігають лінійки індикатора рівня, як змінюються циферки на лічильнику. Коли в нашій сім’ї 1979 року з’явилася імпортна магнітола Philips 774 без всяких індикаторів рівня, я дивився, як зачарований, навіть на механічний лічильник стрічки.
Дизайн тієї апаратури з 70-х — 80-х теж зараз не має аналогів. Усе було зроблено сліпуче красиво і надійно, часто з використанням дерев’яного оздоблення.
А де нині той самий звук? Тому багато людей у наші дні намагаються реалізувати мрію своєї молодості або дитинства і придбати такі магнітофони, які в роки їхнього виробництва неможливо було мати у нас у країні. За кордоном, до речі, багато хто скуповує магнітофони так само, наче і вони були ображені. Чи знову та сама ностальгія за минулим, обтяжена хворобою колекціонування? Напевно, навіть я, якби в мене було багато грошей, кинувся б скуповувати найкласніші деки і лише порожні кишені утримують мене від цього.
Ну а поки що, дістанеш якусь касету, спробуєш на неї записати музику і отримуєш від цього задоволення, особливо, якщо дека дає можливість відкалібрувати струм запису і частотну характеристику тракту під кожну конкретну стрічку. Адже навіть касети однієї фірми і найменування могли мати зовсім різні характеристики через різний полив плівки магнітним складом або від років випуску. Ну, або просто слухаєш невідомі записи на придбаних касетах, очікуючи знайти що-небудь цікаве.
ВІДДОХНЕМО!
Я, звісно, зачепив тільки верхівку айсберга такої великої теми, як касетний звукозапис, але, сподіваюся, у вас у душі під час прочитання хоч що-небудь ворухнулося, а можливо, ви навіть, як я, вирішите спробувати «труснути старовиною».
Робимо автокалібрування і записуємо касету DENON HD-M (тип IV, метал) на трьохголовочній деці Pioneer T-700S з наскрізним каналом.
і відтворюємо касету MAXELL UD XL II 1978 року випуску (тип II) на двоголовій деці AKAI GX-R70 з автореверсом. При цьому пробуємо систему шумопониження dbx.
Порівнюємо звук трьох касетних дек, використовуючи касету BASF Reference Maxima TPII (тип II).
Ну і наостанок, пробуємо записувати касету Konica XR-I (тип I) на трьохголовочній деці Pioneer T-700S.
Бажаю всім удачі в хобі і в житті!
Дисклеймер: основна частина фото взята з відкритих джерел у соціальній мережі Fac ebook*